Вибір за тобою, Тереса

20

Та сама вечеря, на яку всі чекали

Мені хочеться бігти звідси, як можна далі. Тут багато людей, які можуть у будь який час вбити мене. У цьому місці немає прихистку.  Може він і ходить десь тут та курить вишневу цигарку, або п'є віскі з льодом. Може і так, звісно.
Я сиджу на другому поверсі за столом і роздивляюся людей, які кружляють на мармуровій підлозі першого поверху. Вже шість років одне й те саме. Абрамс може щось інше вигадати?
Зі мною привіталися вже багатенько відомих мені людей. Наприклад перший був Массімо Панко. Бородатий чоловік у блідо синьому костюмі з білою рубашкою, сидів на вході з склянкою бурбону і вітав кожного хто пройде повз нього. Нажаль я була перша.
  Я була дуже рада бачити свою бабцю Софі. Або ж її називають Сеньйорою Акацією. Чому саме так? Моя бабця завжди пахла акаціями. Осінь, зима, весна, літо вона постійно пахла акаціями. Вона навіть має біленьке волоссячко і зелені очі, такі як у мене або тата. Розповідала, що ще з років п"яти почала користуватися цими парфюмами. Ось так і почали її називати.
Далі я зустріла наречену дилера Медса Алькулна. Приємна дівчина років 25. У неї гарненьке русяве волосся золотого відтінку очі. Дуже гарну обрав собі наречену Алькулн.
Ще я зустріла молодого Амура. Звісно дуже цікаво звучить, але це є правда. Правдісінька правда. Молодий Амур - Давід Йохасен. Йому майже 11 а вже буває у цих місцях. Ця дитина не видає, що йому якихось одинадцять років. У нього біленьке волосся та пречудові блакитні очі, які мають золотаві цяточки. Взагалі Амур - у римській міфології бог любові. Але, якщо розібрати все від початку його народження, то можна зрозуміти чому саме Молодий Амур.
До мене підійшов, навіть Максим Горький. Достатньо сивий і старий російськи мафіозі, який скоро помре, підійшов до мене і щось запитав зі своїм російським акцентом, який дуже сильно виділявся, тому я навіть і ока не зімкнула, щоб відповісти йому. Відходячи від мене, він почав лаятися, як навіжений, тому я мені довелося кинути на нього погляд, щоб зрозуміти, з ним все добре чи мені треба викликати швидку. Шкода, що не треба було, а я так сильно хотіла...
Було ще багато кого, але за п'ятнадцять хвилин перебування за своїм столиком я вже й забула з ким привіталася. Але я не побачила свого тата, який дуже хотів, щоб я тут була. Звісно, він скоріш у якийсь кімнаті з дядьком Бріаром курить цигарки мальборо. Так, саме їх.
  Я тут почуваю себе ніби у клітці. Ніби за мною всі слідкують. Кожен мій рух, або кожен мій рух вустами, ніби все насправді слідкується. Неприємне відчуття.
Я відчуваю ніби за моєю спиною хтось стоїть. Тому і запитала.
-Хто зараз за моєю спиною? - я не озираючись пила ігристе.
-Як ти відчула? - пролунав голос Ріда. - Я ж начебто був дуже тихий?
-Ріду, ти б все одно підійшов до мене. - я подивилася на нього. - Де Міллер ходить?
Скоріш за всього я здивувала його своїм запитанням, бо всі знають, які у нас відносини.
-Твій Міллер завжди поруч. - він сів на стілець та кинув головою на невеликий балкон, який знаходився протилежно нашому столу. - Як тільки ти зайшла сюди, він не виходив з цього балкона.
Рід і Мерфі були одягнені, як і більшість чоловіків тут. У Ріда була біла рубашка з сірими брюками. Мерфі, звісно, був весь у чорному. Не змінює своїм смакам. Шкода, що менi так. 
  Я взяла до рук край своєї сукні. Фатинова спідниця разом з корсетом у чорному кольорі дуже гарно поєдналися. На моїх руках бархатні рукавички, щоб хоч якось закрити мої рубці, хоча моя спина все одно відкрита, так само як і половина моїх рук.
У моїй голові була тільки одна думка. Розповісти йому про все? Чи зажадає він знати де я була дві неділі тому?
-Дві неділі тому... - я почала казати, але зупинилася. - Дві неділі тому я була у казино.
Рід сидів мовчки. На його обличчі не було ніяких емоцій. Він просто дивився у мої очі. За це йому велике дякую.
-Я виграла майже два мільйони. - граюся з однією зі стрічок на спідниці. - Вони були приголомшені. Мене навіть перевірили декілька разів, але відпустили. Чому я туди пішла? Це питання  витало у моїх думках, але якось воно опинилося між нами. Маленький вітерець доніс до його вух це.
-Морано, - він не зводив з мене своїх зелених очей. - я знаю, що ти хочеш сьогодні зробити. Я можу допомогти.
Нам з Валенсі якраз потрібна була підмога, бо відчуваю, що ми не впораємося. Ця робота має надто великі масштаби.
-Я хотіла поговорити з Міллером. - він дивився на те місце де сидить Мерфі. - Коли ми з ним танцюємо?
Танцювати танго у цих стінах можно було дуже рідко, але коли випадала нагода збиралися всі, щоб подивитися на тіла людей, які танцюють під ритмічну музику. Як я зрозуміла у цьому році будемо рухати стегнами під мінус пісні Schmalgauzen - Танго.
-Ще зарано. - його татуйована рука полізла до підборіддя. - Кімната з більярдом через три, від зали.
Його слова були чіткі. Загадкова кімната про яку знають тільки декілька людей. Моя сімейка, і Міллер. Звичайна кімната з більярдом. Просто один великий більярдний стіл.
-Скільки? - я дивилася кудись у даличінь.
Він не довго думає, і відповідає.
-Якщо з нами трьома, то буде - він почав рахувати на пальцях. - Шість.
-Я рахувала і виходило, - я ще раз порахувала нас у голові. - виходило чотири. Хто ще двоє?
-Макарія та Кіан.
-Що вони тут забули?
Його обличчя видавало незрозумілий вигляд. Наче я над ним шуткую.
-Макарія хоче налагодити з тобою відносини. - він хотів сказати щось далі, але я перебила його.
-Вона не Міллер, щоб налагоджувати зі мною відносини. - я випалила це з якимось незрозумілим мені гнівом.
Він продовжив казати своє.
-Кіан просто хоче подивитися на твою роботу.
-Я, чорт забирай, не артистка на яку треба дивитися. Моя робота - розтинати тіла. Я цього не робила з квітня. На що він буде дивитися?
-Морано, - він стримував себе, щоб не піти від моєї токсичної компанії. - робота - не означає тільки те чим ти займаєшся...
-Займалася.
-Мені до сраки. - його ніздрі вбирали в себе багато повітря. -  Я розповідаю...
-Забагато повітря використовуєш, Ріду. - я лукаво всміхнулася. - Тут таке місце, що не вистачає повітря. Зрозумій мене правильно.
Схоже, я його дуже розізлила і зараз його допомога піде разом з ним. Шкода.
-Кілт, послухай мене. - він порахував до десяти чи п"яти. - Вони хочуть допомогти це зробити, як і я чи твій Міллер. Ти можеш бути трішки... Трішки...
-Стриманою?
-Так, саме це. - він підвівся з за стола. - 5 хвилин, щоб дійти до кімнати. У нас є 20 хвилин. Через п"ять хвилин, ви вже повинні бути на мармуровій підлозі. Зрозуміла?
-Так, капітан! - я підняла бокал, ніби випити за нього, хоча після того як він піде, я виллю ігристе на килим, який повністю окупив другий поверх.
-Я знаю, що ти зараз щось зробиш з цих ігристим. - він кинув на мене останній погляд та зник між людьми.
-Він лев чи скорпіон? - тихо промовила я, коли виливала на підлогу ігристе.
Чому він не розпитав мене про казино у якому я була дві неділі тому? Чи вже знає про це Міллер?