Вибір за тобою, Тереса

21

Я поет.
Що для вас ці два слова? Наприклад для мене вони, як щось те до чого я не можу дотягнутись. Навіть, якщо буду постійно міркувати над цими словами.
Я згадала слова своєї мами. Елладі Маршел. Вона їх промовила останній раз перед моїм десятим день народженням.
Я поет.
А потім сказала, якось по дурному. "Промовляй їх, коли тобі треба обміркувати своє сьогодення." Звісно, що я не звернула увагу тоді. Для мене це була, якась гра. Але не зараз.
Його ліва рука обхопила мою тонку талію. І тут я згадала, про свою анорексію з дев'яти років. Згадала, як з мене глузували мої однолітки, коли у мене дуже сильно випирали кістки. Зараз вже не так, але цей діагноз в мене дев"ять років. Коли я зможу вилікувати це? Жодний лікар мені не розповів.
Його права рука закувала мою ліву руку, я навіть пальцем не зможу поворухнути.
Біля себе я побачила ще Макарію та Кіана. Вони гарно виглядають разом. Дуже. Шкода, що зараз немає мого друга Деймоса. Гадаю, вони із Валенсі швидко розпалили мармурову підлогу.
-Ти змінилася. - почула я від Мерфі, перед тим, як музики заграли мінус пісні "Танго". - Характером, зовнішністю.
Я й сама почала помічати у собі зміни. Перепади настрою, незрозуміла для мене агресія. А найбільш вразило те, що я змінилася в тілі. Мої руки стали трішки товстіші, ноги більше. І постійно хочеться чогось незрозумілого. То томатний сік з коньяком, то якусь рибу із вершками. Таке було тільки тоді, коли у мене починалися місячні, але в мене затримка два місяці. Я й гадки не маю, що зі мною відбувається.
-Я інколи помічаю це у собі. - наші ритмічні рухи заповнювали залу. - Як справи у твоїх братів? Як Б"янка? Вона мені не пише.
Його увага повністю була сконцентрована на вивченні мого обличчя. Я майже й не малювалася. Всього туш, щоб підвести вії, хайлайтер на вилицях і блиск. З вишневим смаком. Все, як він любить.
Чомусь саме в цей момент, коли він притулив мене спиною до своїх грудей, мені захотілося все розпочати саме зараз. Я не відчуваю музики. Ритм загубився десь у моїй голові. Десь там, де немають доступу мої думки. Але наші рухи вказували на те, що саме зараз все це скінчиться.
Він тримає мене за талію. Лівою рукою підхоплює мою ногу, щоб підняти у повітря. Половина моєї ноги оголюється. Вітер, який гуляв цією залою поцілував мою ногу, від чого пройшовся рій мурах по ній. Дивне відчуття.
-Козел! - він затуляє мій рот своїми вустами.
Його вуста зі смаком добре знайомого мені віскі та сигарет з вишневим присмаком. Цей вкус наповнює мої вуста... Боже мій, я готова відчувати його кожен день!
В моїй голові знову все добре. Схоже,саме його вуст мені не вистачало. Або я просто себе накручюю. Другий варіант більше подобається.
Я знову відчуваю підлогу під своєю ногою. Багато хто на нас дивився. Навіть сам Массімо Панко, який все ще сидів на вході зі склянкою бурбону.
-Як неочікувано. - промуркотів мій супутник. - Ідіоти дивляться на нас, наче я тут...
-Досить! - ми стояли ще там, де закінчили наш танок. - Я не хочу чути від тебе цих жахливих слів.
Мені було ніяково стояти у його обіймах серед цих очей.
-Якщо ти зараз не подивишся на ліво, - Мерфі дивився на мене. - то, гадаю, Сеньорі Акації це не сподобається.
Лайно!
Бабця Софі не в той час.
Всі потроху відходять з мармурової підлоги та йдуть на другий поверх, або кудись іще. А я пішла до бабусі. Зараз вона буде мене, або сварити за те, що я не розповіла за такого красеня, або ж просто подивиться на мене осуджуючим поглядом. Сподіваюсь, що ні те й ні те. Не встигла дійти до неї, як в ніс ударив запах акацій.
-Бабусю...
-Тереса, - бабуся не в дусі. - розкажи мені, що ти забула поряд з цим...
Вона скривила своє обличчя, наче я тільки що танцювала з п"яницею, а не з Міллером.
-Бабцю Софі, він дуже гарний й має гарні манери, - я дивилася на неї та її подругу Енолу. - якщо ти думаєш, що ми у вікторіанській епосі.
-Що ти верзеш? - їй не подобалось коли я казала, щось про вікторіанську епоху. - До якої дупи твої слова?
-Мамо, - я почула свого батька. - не розмовляй з моєю донькою так.
На моє плече він поклав руку. Я була не в захваті від його жесту, бо ненавиділа цей тупий рух. Мій батько так робить, коли хоче когось заспокоїти. Він думає, що так допомагає багатьом, хоча він тільки більше розчаровує. Може колись я йому це й розповім.
Мій гострий погляд був сконцентрований на бабусі і Енолі. Тітка Енола була з кудрявим коричневим волоссям, наче кора дерева та з блакитними, як океан очима. Вони подруги ще з підліткового віку.
-Ну розповідай, Тересо. - бабуся дивилася на мене попиваючи якесь ігристе у її бокалі. - Як справи? Коли довідалась про це? Чи тобі хтось розповів?
Бабуся Софі зробила ковток ігристого й закрила очі від насолоди цього ковтка.
Я знаю, що вона теж все знає.
Сеньора Акація - моя бабуся. Цій жінці близько сімдесяти років. По цій будівлі зараз багацько людей, яких вона найняла, щоб слідкувати за всіма. Вона не має нічого прогавити. Так само, як і мій батько.
-За що довідалась? - мої очі звузились, а я відчуваю, що мої вуста зараз скажуть те що їй і потрібно знати, тому спершу, як мої вуста щось вимовлять я, краще, все розпочну зараз, або вона довідається про все, що зараз у моїй голові. - За батька і Луку Міллера?
З мого горла вирвалося, щось що схоже на сміх.
-Він сам мені це розповів. - мій голос звучав тихо, а руки показувала щось жестами, щоб Рід, який стояв за п'ять метрів від мене зрозумів, що зараз все почнеться. - Тікайте, поки вас не вбили.
Татова рука спускається з мого плеча. Їхні обличчя були повні нерозуміння, але на обличчі бабці Софі було схвалення.
-Моя дівчинка. - її вуста розпливлися в приємну мені посмішку. - Десять років?
Я не очікувала, що вона зараз скаже саме це. Я не знаю, що вона мала на увазі, тому відповіла відразу не гадаючи.
-П'ятнадцять,бабусю, п"ятнадцять. - я відчула на собі погляд Мерфі, він був сповнений холодом, який перемішався з жагою. - Тікай. Тікай звідси.
Вона встала з за стола. Її біленька сукня розвіяла запах акацій. Він був настільки сильний, що я майже не втратила свідомість. Їй треба трошки взяти перерву з акацією.
-Що ти надумала? - мій тато дивився на мене, наче я його принизила перед усіма людьми, які зараз знаходяться тут. - Що ти верзеш? Де моя донька?
Час, наче зупинився. Я дивлюсь на нього. Його очі сповнені незрозумілості. А мої очі наповнюються сльозами. Це запитання я не очікувала почути від нього. Що він має на увазі? Де його донька? Я ж перед ним стою. Чи він очікував побачити ту частину мене, яку образили, яка не може ніколи відкрити рота, щоб захистити себе? Та Тереса вже давно пішла, ще після того, як я дізналася всю правду. Я не хотіла вірити в це, тому жила у брехні. Звісно, звісно моє життя сповнене брехнею. Іноді я навіть гадаю, чому сама брехня окупувала моє життя?
Але не зараз. Зараз я дивлюся на свого батька, який зрадив мене вже вдруге. Я дивлюся на людину, яка була для мене всім моїм життя, але як виявилося я не була для нього всім. Боже мій, я знову помилилася у людині. Знову наді мною знущаються, знову глузують з мене. Я вже задовбалася це терпіти. Мої вуста відкриваються, щоб розповісти все татові, який все ще стоїть і чекає на мою відповідь.
-Ти знущаєшся з мене? - мій голос переходив на крик. - Ось я тут стою перед тобою! Я твоя донька, чорт забирай, донька. Я була такою все життя.
Він перехватує моє наступне слово.
Ні, ти не така. - його голос тихий та злий. - Це тебе Міллер зіпсував?
Я не відчуваю потреби продовжувати далі щось говорити. Мені бракує слів. Я не можу вдихнути. У моїх легенях немає повітря, воно кудись поділось. У голові якась маячня. Я не відчуваю своє тіло. Я помираю?
-Тересо, - тато підвищив голос на мене, щоб я прийшла до тями. - Що з тобою зробив Міллер?
-Це ти зробив зі мною таке. - я намагалася кричати, але я не знаю чи кричала я. - Якщо б не той договір з Лукою, я б не була такою. Мій погляд зміг сфокусуватися тільки на його обличчі. Він добре поголений. Мій погляд пішов далі по його одягу. Біла сорочка з темними брюками, як і половина чоловіків у залі. Від нього йде якийсь мені знайомий запах, але я не знаю який саме. Я знову дивлюся на його обличчя. Нуль емоцій. Йому не соромно,не гидко йому просто ніяково.
Але в цей же момент я відчуваю його руку на своїй щоці. Може цей ляпас почули всі, я не знаю. Але музики не грають. Всі погляди на нас.
У роті присмак міді. Але я не ковтаю, бовтаю між зубами, прикушую та кусаю.
З його горла я почула сміх. Він був швидкий. Я навіть його й не почула, якщо б не його усмішка на обличчі.
-Я ненавиджу тебе. - я промовила це так швидко й тихо, що всім треба було підійти ще ближче, щоб почути. - Я так хочу, щоб смерть забрала тебе у свої ніжні обійми. Я так хочу, щоб ти ніколи більше не з'являвся у моєму житті, що ладна більше ніколи не вбивати.
Йому обличчя змінилося. Воно стало суворішим. В один момент його вута відкриваються а з рота ллється яд. Такого ядовитого яда я ще не бачила ніколи. Правду люди кажуть: " Ніколи не кажи ніколи", ось зараз це у моєму випадку.
-Краще я тебе залишив у психушці ще тоді, коли Елладі тебе туди відправила. - його ліва рука схопила мене за горло. - Шкода, що Елла померла із за тебе.
З під моїх ніг пішла кудись підлога. Моє серце не б'ється. Чи мені здається? У вухах дзів. Він незвичайний.
Час починати.

*****
Б"янка Міллер - секрет
Та панна має секрет.
Ой, і ця теж.
Дивно, у них їх так багато.
Вони такі чудові,
Такі лихі.
Як і вони самі.