Історія першого кохання. Життя не казка

Частина 1

Мене звуть Лора. Мені 17 років і я навчаюся в 10 класі. Моє життя було прикрасним: люблячі батьки, достаток, друзі, але..... моє життя в один день кардинально змінилося.

Flashback

Телефонний дзвінок

- Добрий вечір. Це Лора Фролова?

- Так, а хто мене запитує?

- Я заввідділення лікарні. Ваші батьки потрапили в аварію. Якщо можете, під'їдьте в * лікарню

- Вже їду- мої батьки потрапили в аварію. Ні, з ними все добре Лоро, не нервуй. Господи, щоб з ними усе було добре. Я під'їхала до лікарні. 

- Добрий день, мої батьки...

- Томасе, це до вас

- Добрий вечір Лора, присядьте- я сіла на диванчик.

- Ваш батько зараз на операції- ні, не може бути！Скажіть, що з мамою все добре, прошу- а ваша мати....померла на місці.- я вітчуваю сльози на моїх щоках. Моєї матусі більше немає. Господи, благаю тебе, нехай мій тато виживе.- Аварія сталася в секунду, вантажівка влетіла в авто зі сторони пасажира...

End of Flashback

Через два дні після того, я дізналася, що помер мій батько. Зараз я сиджу в літаку, і думаю про те, як мені знайти брата. Він втік від батьків, коли вони заборонили йому приймати участь в боях без правил. Через день батько дізнався, що він в Києві. Я лечу туди. Але я не знаю де Влад, тому їду спочатку до моєї бабусі по маминій лінії. Вона вже знає і чекатиме мене в аеропорту.

- Бабусю！-я підбігла і обійняла її. Я була тут два роки тому. 

- Сонечко моє！Мені шкода, все буде добре！-бабуся ледь не плакала. 

- Саме так, все буде добре

- Я вже знайшла тобі гарну школу

- О ні, тільки не школа！

- Ти підеш в неї з наступного семестру

- Добре. Ба, а можна я прогуляюсь?

- Так, але не довго. Викличеш таксі і приїдеш до десятої. Я вишлю адресу 

- Дякую

Я гуляла близько часу. Вже стемніло і я вирішила сісти в парку. Раптом я почула, як мені хтось свиснув.

- Ей, кралю！Не хочеш з нами прогулятись?- позаду мене стояли три хлопця приблизно мого віку

- Ні- тільки я хотіла йти, один з них підійшов і схопивши мене прижав до себе.

- А ми хочемо- він почав цілувати мою шию, а інші два чекали своєї черги. Я намагалась вириватись і кричала на допомогу, але нікого ввечері в парку не було. Раптом ті двоє почали задкувати і втекли, а того, що мене цілував хтось вдарив після чого він відразу втік. Я подивилась на свого спасителя і побачила хлопця, років 20, високий, з гарними очима синього кольору.