Історія першого кохання. Життя не казка

Частина 2

- Дякую

- Нема за що. Ти їх знаєш？

- Я взагалі тут нікого не знаю, окрім бабусі. Як тебе звати? Я Лора

- Артур. Тобто ти нікого не знаєш？

- Я тільки прилетіла з Лондону

- Ясно. В мене друг теж з Лондону. Ти знаєш, як знайти таксі?

- Ні. Я давно тут не була, і майже нічого не пам'ятаю

- Ходімо я тебе проведу. Навіщо ти переїхала з Лондону до Києва?

- Мої батьки померли

- Вибач

- Нічого, ти ж не знав

- Давай про хороше. Дасиш свій номер- на його обличчі засіяла хитра посмішка.

- Дай подумати...можливо....ні....а можливо.....- я зробила паузу в хвилини 2- Так, я дам тобі свій номер. Мені потрібні нові друзі, а ти - чудова кандидатура

- Невже я такий хороший?

- Так, ти врятував мене, хоча міг пройти мимо...

Він приблизився до мого вуха і прошепотів

- Я не такий хороший як ти думаєш...- потім відійшов і крикнув- Доганяй

- Ти серйозно?

- Абсолютно

- Сам нарвався -він не знав, що я займаюсь бігом, вже рік, і дуже швидко бігаю. Через декілька хвилин вже Артур наздоганяв мене. Я бігла і сміялась.

- Ти знаєш, куди біжиш?- я різко зупинилась, і Артур від несподіванки влетів в мене і ми впали.

- Ауч, це ти винен- я пихнула його в бік.

- Ах так- він навис надімною і почав приближатись. Я спочатку завмерла, але коли його губи були вже близько я випросталась і відбігла.

- Куди бігти?

- Ми вже на місці.- він взяв мене за руку і завів за ріг вулиці. Там я побачила Хрещатик. Він завжди буде таким.- О, Влад！-він почав кричати якомусь хлопцю, і коли той повернувся я побачила СВОГО БРАТА, ДІДЬКО, ТОГО САМОГО ПРИДУРКА, ЯКИЙ ВТІК ВІД БАТЬКІВ！

- Ти сволота а не брат！- я знаю, що я занадто привітна, але такий у мене характер. Влад вже помітив мене і почав посміхатися від щастя, але я з ноги вдарила його в живіт. Я б добила його, якби не Артур. Він схопив мене і сказав, що не пустить, доки не заспокоюсь. -Та як ти міг?！Ти хоч уявляєш, що пережили батьки, що я пережила, доки тебе шукали. В бабусі, після твого зникнення проблеми з серцем, а ти виродок такий навіть не паришся, тобі фіоле....-мій рот закрили рукою. 

- Дякую, Артур. Привіт, Лоро. Вибач мене, я не хотів нікому зла. Я дуже сильно вас всіх люблю. Артур пусти її

- Якби ти мене сьогодні не врятував, залишився б без потомства- я злим поглядом окинула Артура, а потім підійшла до брата.

- Ти хоч знаєш, як нам було складно?

- Вибач, в мене не було вибору. Як батьки?- і тут я почала бити його кулаками і ридати.

- Ось за це я тебе ненавиджу.........за те....що те...бе не було поруч- я просто захлиналася слізьми, але брат знав як мене заспокоїти. Він сильно обійняв мене і поцілував в макушку.- Їх більше нема.....