ПОРАДИ і ЛАЙФХАКИ для ваттпадівців

Про авторські фішки і авторський стиль

Кожен знає "фішки" в стилі улюбленого автора. Ви можете над ними не задумуватися, але вони є. Колись на курсі креативного письма (так, життя мене по всіляким програмам і предметам покидало) нам говорили: геніальний автор – це якщо ви берете непідписаний текст і говорите, чий він. І це дійсно так.

Бо у кожного автора мають бути свої фішки. Якщо чесно, мені навіть подобається їх помічати, бо це реально цікаво. Спробую показати на деяких авторах, я сподіваюся, ви хоч когось з них читали, бо, якщо ні, то УКРАЇНСЬКА МОЛОДЬ ЗАНЕПАДАЄ ВСЕ ПОГАНО ВСІ ПОМРУТЬ ТУПИМИ БО НІХТО НЕ ЧИТАЄ НОРМАЛЬНУ ЛІТЕРАТУРУ.

До речі, рандомний капс без розділових знаків – то часом теж моя фішка. Принаймні, я "приправляю" тим статті в університетську газету. Якщо їх ще братимуть. Якщо мене не виженуть. З газети. І з універу. Бо сиджу на ватпаді і не вчуся.

Так-от, ми відійшли від теми. Спробуємо зрозуміти особливості стилю авторів.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Впізнали? Поезії з довгими рядками про жінку, без імені, яку автор називає просто "вона" і протиставляє багатьом іншим чоловікам... Звісно, це Жадан, хто ж іще.

Або візьмемо щось прозове.

Щойно зіп'явшись на нозі, Оленка вже укмітила, як легко їй довести сестру до знавісніння, і взяла це собі за звичку, як інші діти, бува, настиряться бавитися сірниками: чирк — і кинув, чирк — і кинув, — щоразу, коли дорослих не виявлялося поблизу, підлізала старшій попідруч, мишкуючи, яку б устругнути капость, — звісно, невеличку, собі під стать: чи скубнути кужілку, якщо та вчилася прясти, чи потягти за клубка, щоб розмотався по цілій світлиці, а чи просто, на забаву, і це було таки найлюбіше, вмоститися в неї в ногах і, зизуючи очком, коли почне скипати, голосно дримбати пальцем по губі, бринь, бринь, бринь! — і знов, вичекавши хвильку, — а не перестанеш ти, доки я тобі на шкурі не заграла! — бринь, бринь, бринь! — та одчепись, причепо!...

Ну, жевжики-письменнички, хіба не вгадаєте? Довгі речення, які напівмелодійно, по-народному переливаються одне в одне, стара або просто маловживана українська лексика, якісь зовсім прості, побутові вставки, перехід від прямої мови до непрямої без розділових знаків... Забужко, хто ж іще.