У кінці вони обидва помруть

РУФУС01:18 МАТЕО 01:32

РУФУС

01:18

Глухої ночі ми їдемо до Плутона.

«Плутон» - назва, яку ми дали інтернату, де опинились, коли наші батьки нас кинули або померли. І хоча справжній Плутон перенесли з рангу планет у карликові планети, ми один для одного не припинили бути чимось важливим.

Я залишився без сім'ї лише чотири місяці тому, а Тего і Малкольм разом набагато більше. Батьки Малкольма померли при пожежі з вини якогось підпалювача, якого так і не знайшли, але ким би він не був, Малкольм сподівається, що він горить у пеклі за те, що забрав у нього родину. Малкольм тоді був тринадцятирічним бешкетником, котрий виявився не потрібним більше нікому, окрім органів опіки (та й не факт, що їм він потрібен). Мати Тего покинула його ще дитиною, а татко втік три роки тому, коли не зміг більше сплачувати рахунки. Місяць потому Тего дізнався, що його татко вчинив самогубство, і відтоді хлопець не пролив по ньому жодної сльози і навіть не поцікавився, як і де він помер.

Ще до того, як я дізнався, що помру, я розумів, що Плутону не довго залишалось бути моєю домівкою. Наближався день мого вісімнадцятиріччя, у Тего і Малкольма також. У них обох день народження у листопаді. Ми з Тего вступили до коледжу і вирішили, що Малкольм може пожити з нами у гуртожитку до тих пір, поки не влаштується сам. А тепер лише сам біс знає, що буде далі, і як же шкода, що мене всі ці проблеми вже не торкнуться. Але зараз Малкольм і Тего зі мною - і це головне. Вони були поряд з того самого дня, як я потрапив в інтернат. Завжди - і в час сімейних свят, і в час вечірнього плачу - вони були поряд, праворуч і ліворуч від мене.

Зупинятися я не планував, але все-таки гальмую, коли бачу церкву, куди приходив через місяць після нещасного випадку. То були мої перші вихідні з Еймі. Будівля монолітня, з темно-червоними башточками і оздобленням з брудно-білої цегли. Я хочу сфотографувати вітражі, але, боюсь, спалах все зіпсує. А втім, не має значення. Якщо фотографія варта інстаграму, я все одно накладаю на неї класичний чорно-білий фільтр. Проблема лише в тому, що навряд чи знімок церкви, зроблений рукою такого безбожника, як я, - краща остання світлина для моїх сімдесяти читачів. (#осьужені.)

- Ти чого, Руф?

- Це церква, у якій Еймі грала для мене на піаніно, - відповідаю я.

Вона католичка, але мені свою віру не нав'язувала. Ми говорили про музику, і я згадав, що з недавніх пір "тащусь" від класики, яку раніше часто вмикала Олівія, коли займалась. Еймі вирішила, що я повинен почути цю музику наживо, і захотіла особисто її для мене виконати.