У кінці вони обидва помруть

Руфус 02:21; Матео 02:52

Руфус

02:21

Еймі налітає на мене і зі всієї сили штовхає об холодильник. З рукоприкладством вона ніколи не жартує, тому що її батьки одного разу реально перегнули ціпок: прийшли грабувати нічний магазин, а в результаті покалічили власника та його двадцяти однолітнього сина. Щоправда, за штурхання по холодильнику ніхто її у в'язницю не посадить.

- Подивися на нього, Руфус. Ти думав своєю головою?

Я не хочу дивитися на Пека, який стоїть, притулившись до кухонного гарнітура. Ще на порозі я встиг помітити, як покалічив його: одне око не розкривається, губа розбита, а на спухлому чолі – сліди від засохлої крові. Поруч із ним зараз Джен Лорі, який притискає лід до його вершечка. На неї дивитися я теж не можу. Я сильно її розчарував, тому немає різниці, помру я сьогодні чи ні. Тего і Малькольм встали з обох боків біля мене. Тепер вони теж мовчать: Джен Лорі й Френсіс уже вставили їм по перше число за те, що вони разом зі мною звалили з дому після відбою і відмітили Пека.

-Уже не такий сміливий, та? – посміхається Пек.

- Стули пельку, - неочікувано викрикує Еймі та кидає телефон об стійку настільки різко, що всі аж здригнулися. – За нами не йти. – Вона відчиняє кухонні двері. Френсіс, ніби ненароком підходить до сходів, стримуючись, щоб не соромити і не карати Приреченого, але намагаючись залишатися в курсі подій.

Вона хапає мене за зап'ястя та втягує у вітальню.

- Так що? Дзвонить Відділ Смерті й ти, дідько, раптом вирішуєш, що маєш право налітати на кого схочеш?

- Я...

- Що?

- Немає сенсу брехати. Я планував на нього накинутися.

Еймі відходить назад, наче я якесь жахіття, яке може в будь-який момент налетіти і на неї. Це вбиває мене.

- Послухай, Еймс. Я психанув. Я відчував, що майбутнього у мене немає ще до того, як Відділ Смерті кинув у мої руки гранату. У мене завжди були фігові оцінки. Мені майже вісімнадцять. Тебе втратив. Я сходив з розуму, тому що не знав, що робити. Я почувався нікчемним і Пек приблизно про це все тріпався.

- Ти не нікчемний, - каже Еймі й, ледь помітно, підходить до мене, але вже не боячись. Вона бере мене за руку і ми сідаємо на диван, як тоді, коли вона сказала, що з'їжджає з Плутона, тому що у її тітки появилися гроші та тепер вона може забрати племінницю до себе. А потім, Еймі покинула мене. Їй хотілося почати все з чистого аркуша разом зі жмотом, із яким вона колись вчилася у початковій школі. З Пеком. – Наші стосунки вже не мали сенсу. Та й брехати тобі зараз про це безглуздо, якщо ти вже помітив. Навіть у день смерті твоєї матері. – Вона тримає мене за руку та плаче. Я сумнівався, що вона це зробить, настільки злою залетіла сюди Еймі. – Я більше не бачу нас разом, але не означає, що я тебе не люблю. Ти був поруч, коли мені потрібно було влаштувати істерику або виплеснути на комусь свою злість. Ти робив мене щасливою, коли я втомлювалася від ненависті до всього живого. Ніщо не може викликати стільки емоцій. - Вона обіймає мене і кладе підборіддя мені на плече так, як клала, коли хотіла відпочити і подивитися чергову історичну документалку.