У кінці вони обидва помруть

Руфус 05:53; Матео 06:14

Руфус

05:53

Нічого сказати не можу, Матео — прикольний невротичний хлопець, і мені подобається проводити з ним час, але було б реально круто востаннє посидіти в «Гарматі» з плутонцями та поговорити про все добре і погане, що з нами траплялося. Тільки це дуже ризиковано. Я знаю, в якому становищі опинився, і не хочу, щоб вони через мене постраждали.

Щоправда, хоч повідомлення вони могли мені надіслати.

Я відстібаю великий, викочую його на дорогу і кидаю шолом Матео. Він ледве його не кидає.

— То, нагадай, де живе Лідія?

— Навіщо ти його даєш? — Запитує Матео.

— Щоб ти не розкроїв собі череп, коли падатимеш. — Я забираюсь на велосипед — Відстій же буде, якщо тебе угробить твій Останній друг.

— Але ж це одномісний велосипед.

— У мене є пегі на задньому колесі, — кажу я. Дієго весь час на ньому їздить. Він мені довіряє і знає, що я не в'їду у якесь авто і не відправлю його на той світ.

— Ти хочеш, щоб я стояв ззаду на цих підніжках, а ти віз мене в темряві? — Запитує Матео.

— Але ти будеш у шоломі, — кажу я. Твою ж матір, а я вже сподівався, що він і справді готовий вийти із зони комфорту.

— Ні. Цей велосипед нас і прикінчить.

Сьогодні насправді нелегко йому дається.

— Нічого подібного. Довірся мені. Я не злізаю з ровера вже два роки. Давай, Матео, залазь.

Очевидно, він у дикій нерішучості і все ж таки із зусиллям надягає на голову шолом. У мене тепер є додаткова причина бути обережним (я ж не хочу, щоб на тому світі мене переслідувала фраза «А я ж тобі говорив!»). Залізши на пегі, Матео хапає мене за плечі та міцно в них впивається. Росте на очах. Пишаюся! Це все одно, що вигнати птаха з гнізда або, швидше, навіть виштовхнути його, бо йому треба було відлетіти звідти багато років тому.

Продуктовий магазин відкриває віконця новому робочому дню, а місяць ще висить високо над головою. Я натискаю на педалі, і Матео зіскакує на землю.

— Ні. Я піду пішки. І тобі раджу. — Він розстібає шолом, знімає його з голови й віддає мені. — Вибач. У мене просто з'явилося погане передчуття, а мені зараз тільки й лишається, що довіряти інтуїції.