У кінці вони обидва помруть

Матео 04:58; Делайла Грей 05:00

Матео

04:58

Я зупиняюся на вуглі біля лікарні.

Ще не пізно побігти назад до батька в палату і там дожити цей день до кінця. Але несправедливо піддавати ризику інших людей в лікарні тому, що зараз я — бомба сповільненої дії. Не можу повірити, що я знову на вулиці, у світі, який уб'є мене, і супроводжує мене Останній друг, чия подальша доля також у повній дупі.

Зберігати в собі мужність вже неможливо.

—Ти як? В нормі ?- питає Руфус.

Я киваю. Мені зараз дуже кортить послухати будь-яку музику, особливо після того, як я проспівав у тата в палаті. При думці, що Руфус чув, як я співаю, у мене всередині все стискається. Але нехай. Це не так вже і важливо. Він змовчав, а можливо, навіть нічого і не чув. Через цю зніяковілість мені сильніше хочеться зануритися в музику, сховатися від навколишнього світу в компанії мелодії, яка завжди дарувала мені насолоду ідеальної самотності. Ще одна улюблена пісня батька — «Come What May» з фільму «Мулен Руж!». Саме її мама співала йому та мені (я тоді ще був у животі), коли вони разом приймали душ прямісінько перед тим моментом, коли у неї відійшли води. Мене просто переслідує один рядок із цієї пісні: «I will love you until the end of times». Те саме можна сказати про ще одну мою улюблену пісню, «One Song» з фільму «Богема». Я дуже хочу її послухати, особливо зараз, коли сам став одним з Приречених, адже це пісня про втрачені можливості, пусте життя та смерті часу. Мої улюблені слова в ній — «One song before I go...»8.

—Пробач мені, що я так наполягав, щоб ми пішли, — каже Руфус. — Ти мене просив забрати тебе звідти, але я не певен, що ти насправді цього хотів.

—Я радий, що ти зробив це,- зізнаюсь я. Батько хотів би саме цього.

Переходячи дорогу, ми дивимось спочатку направо, потім наліво. Машин у полі зору немає, але за рогом сусідньої будівлі чоловік несамовито риється в смітнику, так ніби зараз приїде сміттєвоз і вивезе всі мішки у нього з-під носа. Можливо, він шукає щось, що випадково викинув, але по рваній штанині його джинсів і бруду, що в'ївся на жилетці ржавого кольору можна дійти до висновку, що він безхатько. Чоловік витягає половинку апельсина, засовує її собі під пахву й продовжує ритися в мішках зі сміттям. Коли ми доходимо до вугла, він повертається.