Закохайся в душу,не доторкаючись до тіла

Глава 32

Через пів години до мене приїхали усі родичі,подруги,і навіть дядя і тьотя Дениса.

-Аліса,вибач того придурка за те,що він накоїв,він ніколи таким не був.-зразу почала просити вибачення його тітка

-Якщо ви хочете про це поговорити,то ідіть в мою кімнату,а я зараз підійду-сказала я ледве стримуючи сльози.

Я усіх посадила на диван в вітальні і пішла в кімтану.

-Так,що ви хотіли?-запитала я,як тільки зайшла

-Розумієш наш Денис ніколи таким не був.

-І що мені зробити?Він ледь не вбив нашу дитину,ви це розумієте?

-Будь ласка,сядь і послухай-я всежтаки зробила те,що вона просила-У Дениса був брат-близнюк Ігор,він загинув в автокатастрофі разом з батьками.Ігор постійно був дитиною,яка не слухається і робить усе на перекір.За місяць до аварії Ігор убив людину,і батьки відмовилися його захищати і підкуповувати усіх слідчих та судів,тоді Ігор наче оскаженів і почав погрожувати їм,казав що уб'є так,що ніхто й не підкопається.

-Ну і нащо ви мені це кажите?

-Не перебивай мене,просто слухай далі

-Добре

-Так,от.Ігор в день аварії став дуже добрим і пішов миритися з батьками,він запросив їх в ресторан,а по дорозі туди сталася аварія.Но пару днів назад нам всежтаки вдалося вияснити що тіла Ігоря в машині не було,а це означає що він живий.

-Ну і як це стосується мене і моєї дитини?

-А може Денис це Ігор?

-Но як це можливо,я б замітила щось.....хоча,знаєте,в Дениса три дні тому голос трохи змінився,я його була запитала що таке,а він сказав,що просто захрип і скоро все мине...Вот я дура-схиливши голову на коліна почала плакати.

-Все буде добре.

-Не буде.А якщо він убив Дениса?

-Не кажи такого,він живий.

-Тоді де він?

У відповідь я не отримала нічого,тому вирішила трішки заспокоїтися і зійти в вітальню.
Усі сиділи мовчки,ніхто й слова не сказав коли я сіла біля них.

-Можливо,хтось буде чай?-запропонувала я щоб хоч якось розвіяти цю тишу

Погодилися тільки батьки і Міла.Я встала і пішла на кухню,де поставила чайник.Сівши на стілець я почала думати про слова тітки,можливо,це правда?От я б хотіла,щоб це все виявилося сном і щоб я зараз проснулася в обіймах Дениса,але на жаль це не сон.За цими роздумами я не помітила як швидко пройшов час

-Аля ти що випішила нас всіх убити?-з цими словами в на кухню забігла Міла і почала розганяти дим-Вода вся викіпила і чайник почав горіти-добавила вона

Я на це ніяк не реагувала,просто сиділа і дивилася в одну точку

-Аля,ти чуєш мене?Алісо-уже кричала Міла,но я на неї не зважала,у мене просто потекли сльози-Ладно,усе добре,заспокойся.Тебе підвести в лікарню?-обійняла мене подруга.

Я підвела очі і легенько кивнула.

-Пішли в кімнату і я допоможу тобі одягнутися.

Ми встали і повільно піднеслися на гору.Тітки Дениса уже не було.Там я привела себе трішки в порядок а Міла вибрала мені наряд.Жаль,що крім неї в мене подруг більше немає.Усі пороз'їжалися на навчаня в різні міста та навіть країни.

-Аля,почекай п'ять хвилин тут,я зараз побіжу на низ і скажу всім щоб ішли додому,добре?

-Так,іди,а я зараз якраз трішки підфарбуюся,щоб скрити темні кола під очима.

Міла прийшла рівно через п'ять хвилин,так як казала,ми вийшли на вулицю і сіли в мою машину.У подруги не було настрою щоб сідати за кермо,а мене вона не пустила,тому попросила водія нас завести.

За 30 хвилин ми були уже в лікарні.Перед тим,як зайти в кабінет ми пустукали і відкрили двері.

-Добрий день,я Аліса Величко,можна увійти?

-Так,заходьте-сказала усміхнена жінка сорока п'яти років.Подругу я лишила чекати мене на коридорі

-У мене сьогодні перше УЗІ

-А так,так,мені казали,лягайте будь ласка на кушетку.

Я робила усе,що вона казала.

-Що?Щось серйозне?-запитала я,бо лікар весь час мовчав

*****************************
Наступну главу опублікую коли під цією набереться 10🌟.
З любов'ю ваша dianaslobodian💋💞