Закохайся в душу,не доторкаючись до тіла

Остання зустріч

Ми зайшли в будівлю і підійшли до працівників,щоб вони провели нас в потрібний кабінет.Завдяки їм ми швидко дісталися до кабінету Дмитра Олексійовича і постукали у двері.

-Заходьте

Ми відчинили їх і підійшли до столу,де стояло два стільчика.

-О це ви,доброго дня-сказав слідчий

-Добрий день,можете будь ласка все детально обяснити

-Можливо,ви спочатку сядете?

-Ой,вибачте,просто я дуже хвилююся-сказала я і ми з Дімою сіли

-Так от,нам надійшов дзвінок про те,що на полі знайдене тіло чоловіка.Коли ми приїхали,то я в ньому зразу впізнав Дениса.

Я розплакала в черговий раз.Ну за що мені це все?Чому всі живуть нормально а в мене постійно щось стається.Дмитро Олексійович протягнув мені стакан з водою і я за один раз випила усе.Мені було страшно лише від одної думки,що з дітьми може щось статися,тому я примусила взяти себе в руки

-Можна подивитися на Дениса?-поцікавилася я і підняла очі в гору,щоб хоч якось стриматися і знову не заревіти.

-Можна але я б вам не радив

-Я хочу подивитися на тіло свого чоловіка,будь ласка проведіть мене до нього-твердо сказала я і після кожного слова зробила невелику паузу

-Добре,тільки потім не кажіть що ми вас не попереджували

Ми поїхали в лікарню.Цілу дорогу я сиділа в обнімку із Дімою,мені було страшно але я повина подивитися на Дениса.
Коли двигун машини затих ми направилися в підвал лікарні і опинилися в довгому коридорі .Слідчий почав іти в самий його кінець де находяться великі металеві двері.Відчинивши їх на нас подув холодний вітер і ми зайшли в середину.Там стояли якісь великі шуфляди,які були поставлені один на одного.Ми підійшли до одної із них і Дмитро Олексійовий її відкрив.В мене ноги стали як ватні і я зразу впала на підлогу,сльози знову почали іти і я вже немогла їх зупинити.Денис був дуже блідий,його губи стали синього кольору,тіло лежало не рухомо.Ще місяць назад він обіймав мене,цілував а зараз він мертвий.Чому життя таке не справедливе?Ох,скільки разів я задавала собі це питання,але ніяк не могла знайти на нього відповідь.

Діма акуратно взяв мене під руки і вивів із цього жахливого містя на вулицу.Коли в ніс ударило свіже повітря я повернулася до хлопця,обійняла і почала тихо плакати

-Тихо маленька,досить,подумай про своїх дітей-сказав Діма і почав гладити мені волосся

-Ти навіть не уявляєш яка я тобі вдячна,якби не ти,я незнаю щоб з собою зробила

-Не говори так,я лиш роблю те,що повинен,ти б на моєму місті так само поступила б.

-Діма,можеш мене відвезти назад додому,я хочу зібрати валізу.

-Звичайно,поїхали.

Ми швидко дісталися будинку.Там все ще усі веселилися,грала весела музика,ніхто із них навіть не підозрював,що тільки відбувалося зі мною і я хотіла щоб надалі так і залишалося.Я нехочу щоб вони про щось взнали до мого відїзду.Коли усі речі були зібрані ми посиділи ще декілька годин до закінчиння свята і коли уже всі їхали я покликала свого двоюрідного брата Марка у свою кімнату.

-Марк,ти вже дорослий і я хочу тобі дещо подарувати,але ти повинен це прийняти,домовилися?

-Так