Закохайся в душу,не доторкаючись до тіла

Глава 43

-Ну нічого,зараз як побачиш своїх красунь про біль зразу забудеш

Ай справді,коли я побачила своїх маленьких карапузиків,то забула про все.Вони такі милі і дуже схожі на Дениса,що я аж заплакала.

Діма ще трошки посидів біля мене і пішов до сестри а я лишилася на одинці разом з своїми маленькими принцесками Вікторією та Діаною.Думаю моя мама зрадіє,що я назвала одну з дочок в її честь.Ооо,ледь не забула,потрібно ж подзвонити батькам і повідомити їм про те,що я уже народила.Телефон знаходився на столі біля мого ліжка,але як тільки я почала тягнутися до нього в двері постукали і в палату зайшли мої батьки.

-Мамо,тато,а як ви тут опинилися?-здивовано запитала я

-Прилетіли.Як тільки Діма тебе завіз в лікарню він набрав нас і ми першим же рейсом прилетіли.

-Я так рада вас бачити-сказала я і розплакалася-ми так давно не бачилися

Мама підійшла до мене,обійняла і поцілувала в щічку

-Доню ти вже доросла і у тебе своє життя.Я дуже рада,що стала бабусею зразу двом внучкам.Доречі,як ти вирішила їх назвати?

-Діанкою та Вікусьою,так Денис хотів

-Ммм,так мило-усміхнулася мама, стала з ліжка і піійшла до колисок з дівчатками-Можна взяти на ручки кроху?

-Звичайно

************************************
Пройшло 7 років

Сьогодні я одружуюся з Дімою.Ніколи не могла подумати що скажу таке,але я його люблю.
А почалося усе з цього:
Два роки назад в автокатастрофі померла Тоня і Вадім,а Андрійко(їхній син,якому тоді було 5 рочків) в той момент був у нас.Нам і досі важко згадувати той момент коли до нас подзвонили і у трубці телефону,якийсь чоловік сказав,що їх уже немає.Ми з Дімою боялися сказати Андрійку про смерть його батьків,ми незнали як він на це відреагує.Спочатку він дуже замкнувся в собі і нізким не розмовляв,але після декількох походів до лікаря йому стало краще і Андрійко почав жити з нами.З кожним днем ми зближувалися все блище і блище і вот пять місяців тому ми почали зустрічатися і дійшло все до того що я завагітніла,і зараз у мене 3 місяць.

Ми вирішили зробити дуже велике і пишне весілля,щоб наше життя таке ж саме було.Діма не жалкував гроші і робив все дуже дорогим,навіть сукню він мені купив з дорогими камн'ями,хоча я хотіла звичайну вечірню сукню білого кольору.Близнючкам ми купили маленькі пишні платячка,Діанці рожевого кольору а Вікулі фіолетового,тому що це їхні улюблені кольори,а наш Андрійко обрав собі красивий костюмчик чорного кольору та червону бабочку.

І от настав той день.Я іду в білій сукні до арки де мене чекають мій чоловік і троє діточок.З заду мене ідуть подружки,які несуть кошики з пелюстками.Я стала напроти Діми і подивилася йому в вічі,він був приємно вражений,тому що я до останього нехотіла одягати пишну сукню і він уже був змирився,що я все таки зроблю по своєму.
 

Кінець.