Шалена Сім'я BTS

Ти Ще Щось Відчуваєш?

Я відійшла від Юна, і сіла на стілець. Юн пішов по звичайну воду. Я дивилась у ці без жодних емоцій очі Гука.
-Ел? Щось не так? -до мене звернувся Джун
-Ні, ні все добре. Я просто задумалась...
-Про що думала? - сказав Хосок
-Та, так про Те. Мені його шкода... Це ж не дурниці, а доволі серйозне поранення - Я замовчала і до мене підсів Юнгі. Через скатертину (яка закривала наші коліна і трохи нижче) не було видно наші коліна. Тому Юнгі поставив свою руку мені на коліно, я не була проти і сиділа як і до того. Далі до мене заговорив Чонгук~а
-Ел, пішли зі мною сьогодні в парк? - я трохи розгублено подивилась на Юна, він просто дивився на стіл стиснувши зуби, схоже він був не в захваті. Я подивилась на інших, вони чекали на мою відповідь. Подумавши ще трохи я сказала
-Добре, але у мене сьогодні багато справ і я б не хотіла щоб це було довго. - Я знову подивилась на Юна, він дивився на мене і нічого не казав.
-О, чудово, тоді я скажу коли нам йти. - Радісно сказав Гук
-Так, звичайно. Вибачте але ми з Юном відійдемо... - я взяла його за руку і ми піднялись на верх.
-Юнгі, котику...
-Що, Ел?
-Ти ж не проти якщо я піду, це буде просто дружня прогулянка... - він дивився в підлогу, було ясно що він проти тому я обняла його і продовжила-а, ти що, ревнуєш мене?
-Ні, Ел. Я кохаю тебе і хотів провести цей вечір чи день з тобою. - він обняв мене у відповідь
-Ти ж не ображаєшся? Завтра та й всі наступні дні ми будемо разом, обіцяю❤️-Я поцілувала його в щоку. Він просто усміхнувся
-Добре, котик - нас перебив Гук який без стуку зайшов у кімнату.
-Ой, я цей... Ну того... Ел, йдемо? - я відпустили Юна
-Що зараз?  - Юн був не дуже радий цьому, як і я впринципі
-Так, а що? Ну я тебе чекаю внизу. - він вийшов
-От падло, всю малину обломав... - сказав Юн
-Вечером буде малина, а я йду. - Я знову поцілувала його в щоку і вийшла з кімнати. Внизу  мене вже чекав Чон. Ми пішли в вже знайомий парк. Сиділи на тій самій лавочці де я чекала на морозиво, говорили про все на світі. Потім він запропонував мені піти до моря.
-Ел, не хочеш піти на пляж? Посидіти?
-Та, добре. Пішли-ми вже були біля моря виднівся жовтий пісок, на щастя погода була тепла, а значить вода теж. Тому я змогла походити по "краю" води. Вода легко омивала наші ноги, а ми все далі говорили. І сталась розмова про яку я хотіла найменше говорити і згадувати зараз
-Слухай, Ел. Я хотів запитатись ти ще відчуваєш щось до мене? - він зупинився і взяв мене за руку. Я повернулась до нього
-Ну тільки відчуття які я відчуваю до всіх інших моїх хороших друзів.
-А я тобі подобаюсь? - він все далі дивився на мене
-Чон, будь ласка... Ми вже все це обговорили раніше, давай хоча б не сьогодні, а краще якщо ми про це взагалі неговоритимемо... - я забрала руку від Чона і продовжила йти. Я розуміла, що він вже не йде, а повертається додому чи йде ще кудась... Але моя гордість не дозволяла піти за ним і попросити щоб він не наробив дурниць. Я пройшла ще декілька кроків і була біля великих камней. Я нарешті обернулась, Чонгука я не бачила. Мені стало так пусто, я знову зробила погано другу. Я сіла на один з камней, який був подалі. Я сиділа і ні про що не думала. На очах з'явились сльози, я вже не стримувалась. Я знала, що ніхто мене тут не почує і я просто плакала і дивилась кудись в далечину... Мій мобільний розривався від дзвінків, я навіть не бачила хто це. Я ігнорували всі дзвінки і повідомлення, просто виключила звук і поставила його подалі. Я навіть не знала яка година, але знала точно що вже вечір бо сонце ховалось за великими хвилями. Ще трохи і ніч.  Я все ще сиділа в сльозах , вони не були такими "сильними" якщо ви розумієте про що я. Я думала про те, що роблю тільки гірше, через мене страждають інші. І у мою голову повернулись думки про самогубство. Я не помітила як вже потемніло і настала ніч, вийшов місяць. Я лягла на м'який пісок. Пам' ятаю тільки шум моря і легкий, теплий вітерець... Прокинулась я від чиєгось хриплого голосу який казав щось типу
-...

Чекаєш продовження? Став зірочку.
Саранхе^❤️