Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІ.2. Дохідний дім булочника Септера

Київ 1908 рік. Дохідний дім булочника Септера

— Так, — зосереджено промовив Посередник, зупинившись перед високим чотириповерховим будинком.

Вже деякий час вони мовчки йшли по місту. Посередник попереду, Кирило і Сашко за ним. Сашко постійно озирався і витріщався на Київ початку двадцятого сторіччя, а Кирило, як більш досвідчений, простував мовчки. Його довжелезна постать, як ліхтарний стовп, височіла над вулицею.

— Тут ви будете мешкати деякий час, — Посередник кивнув на будинок. — Я орендував трикімнатну квартиру на третьому поверсі на ім'я пана Кирила.

— Навіщо — трикімнатну? — здивувався Сашко.

— Дві спальні і вітальня. Щось не так?

— Ми що, проведемо тут багато часу? — Кирило, як і завжди, вхопив саму суть.

— Це від вас залежить, панове. До вас прийде людина з поліції та надасть всі необхідні матеріали. Прохання до вас, пане Холмс, — Посередник підняв руку, попереджаючи заперечення, — не гнобіть його дуже сильно.

Кирило гнівно струснув головою.

— І не збирався!

— Авжеж, — пробурмотів Посередник.

— Я простежу за ним, — втрутився Сашко.

— Дякую, пане... Ватсон, — посміхнувся Посердник.

— Облиште ваші дурні ігри! Що це взагалі за прізвиська?!

— Ви не знаєте? — невинно спитав Посередник. — Не читали пана Конана Дойля?

— Я то читав, але до чого тут ваші постійні натяки? — Сашко скоса подивився на Кирила, який стояв з незворушним обличчям, і тільки рукою махнув. — Бачу, дехто вже погодився.

— Не сперечайся з ним, це марно, — порадив Кирило. І повернувся до Посередника: — Що це за будинок? Вулицю я, здається, впізнаю.

— Вулиця Бульварно-Кудрявська, дохідний дім булочника Септера. Я взяв на себе сміливість...

— Булочника?! — майже простогнав Сашко. — Ну що ж у вас гумор такий?! Як вас там...

— Звіть мене, як і ваш товариш, Посередником, — ввічливо нагадав той. — Якщо у вас виникли деякі алюзії...

— Та ні, чого б це?!

— ...то даремно, — Посередник, насунув капелюха поглибше на ідеально круглу макітру. — Всі збіги та співпадіння — випадкові.

Кирило нервово розсміявся. Сашко обурено подивився тепер вже на нього.

— Чого іржеш, детективе? Цей тип знущається з нас!

— Можливо, — легко погодився Кирило. — Але я вже, знаєш, звик. І мені цікаво...

«Цікаво» було безперечно зайвим зараз, бо Вартовий аж підскочив:

— Цікаво?! Ми вештаємося майже за півтора сторіччя від дому, а йому, ти бачиш, цікаво! Що ти за людина така, Холмогоров?!

— Облиш, — відмахнувся Кирило. — Якщо вже так вийшло, і ми вскочили в пригоду, спробуємо хоч задоволення отримати.

— Слушно, — кивнув Посередник. — Отже, хлопці, сьогодні до вас завітає поліцейський детектив, справи якого кепські. Місто тероризує банда грабіжників. Серед потерпілих — багато поважних громадян. Детектив на грані відчаю і звільнення одночасно, і готовий будь на що, аби отримати допомогу. Як розкриєте справу, повернемося до моєї пропозиції і нашої угоди. Це зрозуміло? Олександре, Кирило?

— Так, звичайно, — Кирило був просто вишукано іронічним, — Я вже мав з вами одну угоду, красно дякую!

— Клянуся! — палко заперечив Посередник, — Я мав і маю лише чесні наміри відносно вас, пане детектив! Але ж ви ніяк не визначитеся! — тут він гірко хитнув головою, ніби не вірячи, що таке відбувається саме з ним. — Крім того ваш приятель... — багатозначний погляд на Сашка.

— До чого тут взагалі я?! — не забарився з обуренням той.

— Ще не знаю, але обіцяю з'ясувати це найближчим часом, — Посередник сердито набурмосився, — бо я дуже не люблю — не знати.

Сашко відкрив було рота, але Кирило встиг першим:

— Хотів би я почути, чим розплатився з вами за допомогу той поліцейський детектив! Чи його розплата ще попереду?

— Дозвольте я не буду ділитися з вами всіма своїми секретами, — Посередник був сама стриманість і скромність.

— Ясно, — Кирило повернувся до Сашка: — Тож ходімо обживати нашу нову квартиру... Ватсоне?

— Ходімо... Холмсе, — в тон йому відповів Сашко.