Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

IV.11. 221В

— Звідки ви все знаєте? — здивувався Хогс, поки Сашко очманіло кліпав очима. — Буквально на днях я читав у газеті, що поряд з моєю пекарнею на Бейкер-Стріт купила будиночок літня леді, і тепер здає там в оренду кімнати. Оскільки купила вона його нещодавно, думаю, що вільні кімнати в неї ще не закінчилися.

— Буду радий бачити пані Хану! — засміявся Кирило.

— А це ти з чого взяв? — Сашко вже втомився дивуватися.

— Поб'ємося об заклад?

— Ще чого! Обійдешся!

— Як скажеш!

— Про що це ви? — Хогс ніяк не міг припинити дивуватися.

— Про нашу давню знайому. Ходімо, — Кирило кинув на стіл гроші і попрямував до дверей, не дуже турбуючись, чи йде за ним взагалі хоч хтось. Хогс і Сашко перезирнулись і рушили за ним.

Не встиг Кирило вийти на вулицю, як дорогу йому заступив брудний волоцюга.

— Містере, подайте пені бідоласі! На корку хліба! Подайте!

— Бог подасть, — гидливо кинув Кирило. — Хоча... — Він зупинився, риючись у кишені, і, користуючись тим, що Сашко і Хогс трохи затрималися у приміщенні, рвучко нахилився до волоцюги. Той, на диво, не відсахнувся.

— Тримайтеся подалі від пекарні на Мерілебон-роуд, містере, — погрозливо прошепотів він майже у саме холмогрівське вухо.

— З чого б це? Я заважаю чиїмось планам?

— Моє діло — попередити.

— Я зрозумів. Тримай! — Кирило кинув йому дрібну монету. — Я буду триматися подалі, і Хогса притримаю. — Так і передай. Зрозуміло?

Волоцюга мовчки дивився на детектива. Той зітхнув і знову поліз в кишеню.

— Добре. Тримай ще.

Ще декілька монет зникли в брудних лахміттях волоцюги.

— Що це ти тут робиш, пацан? — загрозливо спитав Сашко. Він вийшов з дверей і з подивом дивився на цю сцену. Тим не менш, він миттю опинився між Кирилом і волоцюгою, прикривши Холмогорова собою. — Нашими спільними грошима розкидаєшся? Треба таки було їх в тебе відібрати!

— Облиш, я дав йому лише одну монету, — посміхнувся Кирило. Маневри товариша не сховалися від його уваги. — Добре, дві, — виправився він під недовірливим поглядом. — Може, три...

— Топай, давай, генію! — гаркнув Сашко. — Ані на мить тебе одного залишити не можна!

— Так, сер! — Кирило додав швидкості, ухиляючись від стусана.

Хеміш Хогс, що вийшов трохи згодом, з посмішкою дивився на друзів. Волоцюги вже і сліду не було.

— То куди ж ми все ж таки йдемо? — Хогс випередив Сашка і прилаштував свої кроки під розмашисту ходу Холмогорова.

— Ви ж самі сказали — на Бейкер-стріт!

— То це не жарт? — здивувався Хогс.

— Чому це повинен бути жарт? — цього разу здивувався вже Кирило.

— Але ж... Хіба ви знайомі з літньою леді?

— Можливо, що так.

— Але звідки?

— Одного разу вона вже була така ласкава, і надала нам з Алексом притулок на декілька ночей.

— Як її звуть?

— Тоді її звали пані Хана. Але ми прийшли.

Кирило зупинився під масивними чорними дверима, на яких золотими літерами було виведено «221В».

— О господи! — видихнув Сашко за його спиною. — Це було б смішно, якби не було так моторошно...

— Моторошно? — криво посміхнувся Холмогоров. — Облиш! Я б сказав — це було передбачувано.

«Хіба від цього легше?», — подумав Сашко, але промовчав.

— Про що ви, панове? — розгубився Хогс.

Йому ніхто не відповів. Кирило повільно, ніби вагаючись, підняв руку і подзвонив у дверний дзвоник. Сашко стиснув кулаки і коротко зітхнув, пошепки згадавши бісову потвору Посередника. За дверима почулися швидкі дрібні кроки.

Нарешті, двері дома 221В прочинилися, і на порозі виникла невисока сива леді.

Уважно оглянувши трійцю молодих джентльменів, вона стримано кивнула:

— Вітаю!