Вигнанець. На Чужині

Розділ 5. Більше не Козак.

- Тримай йому ноги, аби не смикався!
- Ну ж бо! Допоможи мені!

Мамай чекав, що харцизи таки спробують зрівняти шанси, помститись за вбитих товаришів. Тож він і не здивувався, коли кілька осіб спробували напасти на нього, доки він спав. Перший отримав каменем по черепу, обливши Мамая кров'ю та мізками з залишками кістки.

Швидко підхопився на ноги. Іншого вдарив ногою в пах і коліном в ніс, що аж хруснуло.

Третій таки звалив Мамая на землю і схопив руками за шию. Мамай великими пальцями втиснув тому в очі. Охорона з'явилась нізвідки. Відвісили їм кілька ударів канчуками й розтягли в боки.

- Товар мій псуєш, Мамаю? — поцікавився сонний Матвій, коли йому доповіли.

Він ліниво оглянув тіло з пробитим черепом.

- Сильний був. Тягнув на хорошу ціну.

Він підійшов до Мамай, діставши з-за пазухи ніж. Мамай не зрушив з місця. Що йому втрачати? Смерть краще рабства.

Двоє охоронців схопили Мамая за руки й посадили на коліна.

- Думаєш, ти кращий за це збіговисько дикунів?! — прокричав Матвій. — Думаєш, що ти козак?! Лицар січовий?! Ти тепер ніхто! Ніхто, чуєш?! Твоє життя, твоє тіло, твій час тепер належать мені!

Він схопив Мамая за оселедець і смикнув вгору. Мамай скривився, але все ж підняв голову. З ним буде, як з Филоном...

Лезо ножа пройшло біля шкіри на черепі. Його голова смикнулась вниз. Мамай глянув униз. Крові не було.

Матвій присів біля нього, демонструючи жмут волосся в руці.

- Тобі тепер непотрібний твій оселедець. — задоволено сказав той. — Ти більше не козак. І відрізнити тебе від дикунів тепер неможливо. Звикай до нової ролі, Мамаю.

Його відпустили. Матвій кинув перед ним жмут його волосся, котре підхопив вітер і поніс геть від нього.

- Ти скоро й ім'я своє забудеш, Мамаю! — сказав і пішов геть.

***
Весь наступний день вони йшли берегом ріки, стрибаючи з каменя на камінь. По дорозі Матвій віддалився з частиною людей, а надвечір привів ще десяток полонених. Чоловіки, жінки, діти. Їх прикували до решти рабів, відвісивши перед тим тумаків, щоб не шуміли. Караван рабів поповнився.

Матвій пройшовся ще раз, оглядаючи жінок. Красивих, чіпати заборонив, мовляв: "за них буде велика ціна". Не дуже красивих і, тим більше не молодих, він спокійно віддав на поталу своїм людям. Вони кричали, але їм ніхто не допоміг. Мамай намагався не дивитись і не слухати їхні молитви про допомогу. Він нічого не міг вдіяти, він вже знав це. Єдине на що він сподівався, це на Лавріна, котрий доправив Орисю до Чигирина. Навіть якщо козаки вишлють загін, вони не встигнуть дістатись до них.