Вигнанець. На Чужині

Розділ 20. Команда.

- Йди геть! Благаю! Йди геть і не повертайся!

Вона знову і знову навідувала його уві сні. Щоразу ближче і ближче. Щоразу Мамай був німим спостерігачем. Його крики лунали лише всередині його голови. Вона цього разу повернулась, підняла голову.

І сон зник.

***
Хвилі плавно колисали корабель. Він тихо підіймався та опускався вниз, підкоряючись темній воді. Чайка викликала ностальгію в козака і сміх в оточення. Мамай лише пропускав жарти повз вуха від всіх присутніх.

Гро-Алор і Джалалій стояли обабіч, з острахом переглядаючись між собою. В обох в голові крутилось всього одне питання: а чи не збожеволів капітан?

- Ти це серйозно? — Хаграст ніколи не відрізнявся терпимістю.
- Цілком.
- На оцьому кориті? Може краще візьмемо одну велику діжку...
- Ти закінчив?

Мамай навідріз відмовлявся слухати. Та зізнаватись, що вибір був між старою бригантиною, і невідомо як плавучою шхуною, в котрій дірок було більше ніж в решеті, в плани не входило.

Чайку прибило до їхніх вод зовсім недавно. Її зібрались розібрати на дошки, але Мамай одразу ж присвоїв її собі. Вона не вимагала великої команди, була досить маневрова і швидка. Весь день її укріплювали, як могли. Навіть озброїли кількома гарматами — по шість з кожного боку.

Мамай не звертав увагу на кпини: вночі та в тумані їх кораблик буде немов чорний кіт в темній кімнаті.

- Ми не маємо достатньо міці протистояти кораблю яничар! — пояснив Мамай тим членам команди, котрі все ж залишились. — Тож не бачу причин навіть намагатись. А ось підкрастись непомітно і перерізати їм горлянки, доки вони спатимуть. Кінець кінцем так козаки і палять бусурманські міста, позбавляючи вас, вошистих недоумків, котрих випадково не витерли об штани, заробітку і додаючи клопоту.

Пірати згідно закивали. Одне за одними вони крокували по пірсу, підходили та потискали руку Мамая, признаючи його за свого капітана.

Джалалій стояв позаду з журналом, пером і чорнилом, щоб ті могли записатись.

- Я не вмію писати, — часто лунало.

Ще частіше, супроводжувалось харканням, або колупанням в носі.

- То твоя ставити хрестик і забиратись до дідька. Капітан чекати тебе завтра на світанку.

Це не дивувало нікого. Під дружній регіт пірати ставили недолугі хрестики і йшли геть, віддаючи Мамаю поклони.

- Я не вмію читати, — лунало кілька разів.
- Де твоя народитись!? В стаді баранів? Твоя йти звідси, а я сам поставити хрестик за тебе, шляк би твоя трафив.

Процесія тривала недовго, але такі були правила. Капітан укладав з командою договір. Пірати мали слухати накази. Капітан забезпечувати їх золотом. Мамая добре знали, тож йшли лише ті, кому були потрібні гроші, або ті, кому було потрібно забратись геть з затоки Воронів.

Тих, хто мав крихту розуму, чи керувався самозбереженням, в той день на пристані не було.