Вигнанець. На Чужині

Розділ 15. Затока Воронів.

За рік його волосся відросло до розмірів короткого оселедця. Але самого оселедця не було — Мамай не став його вибривати, залишивши на голові копицю темного волосся. Козацькі вуса переросли в бороду. Інколи він сам себе не впізнавав.

Ти мав рацію, Матвію, — я більше не козак. Я перестав ним бути, коли ти одягнув пута на мої зап'ястки. Я не можу повернутись Не можу. Гро-Мор казав це мені, але я не розумів. Я не слухав. Тепер я почув.

Свій сон він так і не згадав до кінця. Але особливої потреби не було. Вони тоді натрапили на слід чаклуна, що купив тіла дикунів у Матвія. Звідки вони дізнались? Все просто — лише двоє людей займались цим, а охочих продати не так багато. Що засмутило Мамая — серед піратів і бусурман їх було менше ніж серед шляхтичів і жителів гетьманщини. Корабель вони знайшли швидко...

З роздумів його вивів Джалалій. Він постукав, прочинив двері, але заходити не поспішав. Перетнув поріг лише, коли побачив Мамая на ногах.

- А, ти сьогодні не стріляти. — зрадів він.
- Ні, сьогодні ні. Але не звикай.

Джалалій зніяковіло посміхнувся, не розуміючи — жартував Мамай, чи говорив серйозно.

В Затоці воронів, сонце світило лише днем. Через те, що піратське містечко було між розломами дуже високих скель і урвищ, то світло тут ставало лише, коли воно було в зеніті. Решту часу мешканці проводили в тіні.

Вулиці тут складалась з будинків на дерев'яних палях, що стирчали прямо з води. Вулицями та мостовими слугували дерев'яні дошки. Так ніби йдеш по нескінченному пірсу. Затока воронів тихою не була ніколи. Де б Мамай не йшов, звідти долинав шум. З одного будинку лайливі крики, з борделю маман Шафо теж крики, але більш інтимні. Недалеко, з будинку Хаграста долинули постріли й через забите дошками вікно вилетів чоловік в закривавленій сорочці й полетів у воду.

Хаграст, високий смуглявий, без єдиної волосини на голові та з пов'язкою на лівому оці, захеканий та спітнілий, виглянув у вікно, чи не спливе часом його "гість". Побачивши козака він всміхнувся і помахав рукою з пістолем.

Мамай кивнув у відповідь. Хаграст занадто імпульсивний, але стрілець хороший.
Чимось затока воронів нагадувала йому січ. Накази виконувались тут лише тими, хто був в команді капітана, і давав їх лише капітан.

На зустріч йому вийшов чоловік в білому камзолі та чорних штанах. Представник ігорного дому Дикуна Лео. Він зупинився за кілька кроків від них.

- Я без зброї! — прокричав він.
- Я тобі вірю. А де твій попередник? Кешвар, здається.

Той промовчав. Мамай глянув на зніяковілого Джалалія.

- Ти забити його кулаками до смерті місяць тому, — тихо сказав той. — Страшно.
- Та я уявляю, — зітхнув Мамай. — Лео злиться?
- Лео попросив передати, що термін боргу Гро-Алора спливає за чотири дні. Я прийшов з миром та повагою, а не погрозами, як Кешвар. Лео теж сподівається, що все владнається мирним шляхом.

Мамай промовчав. Переходити Дикуну Лео дорогу було небезпечно, а він з Гро-Алором зробили це вже двічі. Лео це не забуде. Він був товстим, вдягався лише в біле і носив чудернацькі капелюхи на своїй золотистій шевелюрі. Але над власником ігорного дому, де за столами закладались кораблі та капітанство, ніхто не смів. Жорстокість Лео не знала меж, а боржники часто зникали безвісти.

Але таке було прийнятно для затоки Ворона. Виживав сильніший.
- Передай Лео, що мені жаль, щодо Кешвара, а борг Гро-Алора скоро погаситься.

Той лише вклонився і поспішив забратись геть.
- Я ж просив наглядати за Гро-Алором! —  прогарчав Мамай. — Він би й нас з тобою програв.
- Ні, ти не просити! — обурився Джалалій. — Ти просто запити на три місяці. Ти забути.

Мамай облишив суперечки з Джалалієм. Друга так не витягти. Значить грошей на корабель в них немає. Команду теж не найняти. Навіть, якщо Мамая виберуть капітаном, хто дасть йому корабель? А людей, щоб забрати силою їм не знайти.

Занадто лиха в Мамая була репутація.