Вигнанець. На Чужині

Розділ 8. Вождь Дикунів.

Гро-Мор покликав його кивком голови. Місцевий ватажок серед рабів виглядав наче та скеля. Могутній, широкоплечий з вплетеним зеленим листям в довгих сивих вусах. Одного ока не було. Замість нього була чорна дірка. Через довгий кривий ніс до кутика губ тягнувся рубець. Решта дикунів його боялись...

- Чого тобі? — Мамай не боявся.
- Поговорити хочу, козаче! — він напів лежав біля свого вогнища.
- Про що?
- Я відповім, коли ти підійдеш, або коли тебе притягнуть і посадять переді мною на коліна.

Мамай копнув ногою дрімаючого Гро-Алора і кивком голови показав на Джалалія. Говорити нічого не потрібно.

Він йшов до ватажка рабів поволі. Нестача сну і недоїдання давались взнаки. Мамай виглядав сухим наче тріска — подує вітер і переламає його навпіл. Але він не боявся. Козак сів навпроти Гро-Мора, щоб їх розділяло вогнище.

- Я знаю, хто ти! — почав той. — Ти вбив моїх людей, а переди тим, ти осквернив Ргкаш, нашу священну столицю. Ти зробив потворою Гро-Каша, великого воїна...

Спогади затягнули Мамая у свою сіру безодню. Він згадав печеру, багатьох дикунів, і туман. Туман всередині котрого були людські тіла, що чекали можливості забрати його до себе. Пам'ятав, як Вергілій тицьнув здоровенного Гро-Каша в лице смолоскипом. Пам'ятав, як відправив в туман його первенця.

- А ще я вбив його сина. — додав козак. — Ну, не зовсім я, але...
- Його сім'я мене не обходить! — перебив Гро-Мор. — Він сильний воїн, дасть сім'я на ще кількох. Думаю, це не перший втрачений ним син. Але я покликав тебе не за цим.

Мамай оглянув людей, що сиділи поруч з Гро-Мором. Змарновані, голодні, брудні, але з хижим блиском в очах.
- Ти сильний воїн, раз вибався тоді. Станеш нам в пригоді.
- Що ти задумав?
- Ти знаєш, що. Ти з нами?

Мамай встав. Ще раз оглянув всіх присутніх. І мовчки пішов до Джалалія.

***
Зранку лихоманка відступила. Вузькоокий вже міг сидіти й потрохи їв черствий хліб та юшку з наловленої Гро-Алором риби.

- Ти врятувати мене. — у Джалалія заблищали очі.
- Так, врятувати. — перекривив його Мамай, простягаючи ще кусень хліба. — Хто ж ще буде так смішно базікати?

Гро-Алор тим часом роззирнувся навколо, чи ніхто не підслуховує.

- Так ми з ними? — Спитав він.
- Ні, ми самі по собі.
- Але ми допоможемо?
- Ні.
- Мамаю, чому? Ти хіба не хочеш поквитатись з Ругом і його сім'єю?
- Хочу, тому ми й не з ними.
- Я не розумію.
- І не зрозумієш. Їж давай.