Вигнанець. На Чужині

Розділ 13. Морські Вовки.

Мамай сидів в каюті капітана і палив, схилившись над журналами капітана. Писав Руг красиво, мальовничо додаючи деталі, без котрих легко було б обійтись. Мамай відчував, що міг би спокійно обійтись без всього цього, але пропустити не міг нічого.

Поряд на ліжку лежала якась жінка, котру він не знав. Над нею схилились інші жінки, шепочучи їй щось ласкаве. Що саме — Мамай не чув, але знав, що при пологах робив би те саме. Одна з них з осудом глянула на нього і на його люльку.

Почервонівши й вибачившись Мамай вийшов геть, прихопивши з собою журнали.

На палубі Гро-Мор поводився наче бувалий морський вовк. Він обмацував штурвал з кедрового дерева, готуючись чи не вперше в житті керувати кораблем. Він вправно роздавав вказівки, клянучи всіх на чому стояла земля. Його люди, вже не в лахміттях, носились по палубі, невміло виконуючи накази.

Мамай передав карту Джалалію, а сам піднявся до Гро-Мора.

- Цікаво буде спробувати! — з гордістю об'явив він.
- Поки в тебе виходить. Коли вони закінчать?
- Думаю скоро. Ми лише завершили прив'язувати ту наволоч до носа корабля.

Ругу можна було б лише поспівчувати. Його людей перебили всіх до одного. Дочку і дружину гвалтували всі охочі, а потім згодували собакам, котрих потім вбили. Синів прибили до дерева.

Мамай не дивився на це. Він пішов геть, коли побачив, як Руг спочатку сивів, а тоді лисів від горя. Він навіть не знав, що з ним зробили перед тим, як почепити до носа корабля, як той сам любив робити. Мамай навмисне не хотів знати. Не хотів бачити.

Але і не хотів спиняти. Нехай дикуни виплеснуть свою помсту. Нехай дадуть вихід жорстокості. Двічі просити їх не довелось. В решті решт тіла позаносили в дім і підпалили будинок. Винісши перед тим все цінне.

- Ти не був на стратах. — Гро-Мор вивів його з роздумів.
- Не хотів дивитись.
- В козака слабкий шлунок? — дикун не стримав насмішки.
- В козака є речі корисніші за ваші забавки. Наприклад, я знаю, що в нас є кілька днів, щоб забратись звідси, доки повз острів не пропливе галера переповнена яничарами.
- Так ось, що ти рахував? — До Гро-Мора нарешті дійшло. — Ти сидів на березі й рахував проміжки часу, коли пропливали кораблі, щоб вибрати найбільш вдалий час, коли нас ніхто не потурбує.
- А ти розумніший, ніж здавався з самого початку. — Мамай поплескав його по плечі. — Це одяг тебе так змінив?

Гро-Мор зареготав. Мамай перехопив схвильований погляд Гро-Алора, котрий працював з усіма, але лише кивнув, що все в порядку.

- Знаючи скільки часу їх тут немає, і маючи тепер карту, я знаю звідки вони приходять. В журналах є записи де Руг перетинався з ними. Тепер наші шанси дістатись до рідних берегів зросли.
- Дістатись, до рідних берегів? — перепитав Гро-Мор, і козак вловив погрозливі нотки в голосі того. — Козаче, в нас є невеличка галера і двадцять охочих рубати всіх вояк. Знайдемо острівець, чи печеру де висадимо жінок і дітей та підемо грабувати кораблі. І ти з нами.
- Що? Ти в пірати записався? — отетерів Мамай.
- А що? — Гро-Мор поплескав по штурвалу. — Пам'ятаєш, Руг казав, що зимою море мертве? Так ось, зима скоро закінчиться, а ми до того часу знайдемо собі бухту, де житимемо і куди привозитимемо здобич. Не розумію я, чому всі цим не займаються?
- Побачиш галеру яничар — зрозумієш.
Кінець першої частини...