Розділ 18. Пропозиція.

5 3 0
                                    

Вона знову приходила уві сні. Завжди в темній каюті, завжди без лиця. То спиною до нього, то просто її світле волосся опускається вниз, закриваючи лице. Мамай кричав їй, волав, що аж вени на шиї випинались, але не чув власного голосу. А вона в якийсь момент йшла і раптом провалювалась вниз, крізь дошки корабля.

Після цього Мамай прокидався. Завжди спітнілий, завжди тяжко дихаючи. Вона не перестане, — говорив собі козак.

***
Заклад Лео був весь закладений столами, де постійно точилась гра. Там закладалось капітанство, раби, кораблі, боргові зобов'язання. Там продавались душі Богу Азарту. А Бог азарту хитрий — ти думаєш, що можеш виторгувати дорожче за свою душу, аж поки не зрозумів, що продешевив, але угода укладена, а ти ще й винний.

Можна було сказати, що заклад Дикуна Лео "Щасливі вісімки" це один суцільний ігровий стіл в напівтемряві, де збирались простофілі та шулери всіх специфік. Лео ж обладнав кабінет над ними з балконом з видом на своє маленьке королівство шулерства.

Мамай йшов за його слугою, готуючись до зустрічі з його хазяїном. Він крадькома оглядав столи, котрі майже ніколи не бували пустими. Цікаво, за котрим з них Гро-Алор програв всі їх збереження, загнавши їх в борги?

Вони піднялись по сходах, минувши кількох працівниць закладу Мадам Шафо. Карти та повії — рука руку миє.

Лео пив ром зі склянки, стоячи на балкончику і поглядаючи, що діється за його столами.

- Я був тут, майже однаково з Аресом. Колись Затока Воронів була просто скелями та водою, що жадала повернутись в морське лоно. Колись жоден поважаючий себе пірат не зупинився б тут. Тепер жодний поважаючий пірат не пропустить можливості зайти сюди. Для деяких з них "Щасливі вісімки" стали домом...
- І борговою ямою. А в далекій перспективі й останнім цвяхом у труні.
- Котрі вони самі й збудували. — Лео повернувся до нього лицем. — Я не змушую їх програвати усе.
- А я не змушую ворогів вмирати, коли стріляю навмання.

Дикун Лео всміхнувся. В співрозмовнику він цінив гостроту язика, та вміння сказати влучне слівце. Мабуть, він скаже Мамаєві слова комусь іншому, видавши їх за свої власні.

Лео першим сів за стіл, запросивши Мамая приєднатись. Козак протягнув крісло по підлозі зі скрипом і сів.

- Мамаю, перейдімо до справи. Може розпалимо люльку, чи зіграємо в партію, доки розмовлятимемо? Випити не пропоную, ти вже не ображайся.
- Це ти не ображайся за одного зі своїх слуг.

Вигнанець. На ЧужиніWhere stories live. Discover now