Я відправився до будинку де раніше жив Девід. Піднявшись на потрібний поверх, підійшов до дверей. Руки почали трястися,коли я потягнувся до ручки.
(-Ей,Дареєн,куда ми?
-Ну це сюрприз я ж сказав
Нам було по 19. Девід мріяв поступити на кулінарний, стати відомим кухарем, а в майбутньому відкрити свій заклад. Але натиск батька, ідея яку вбивали з дитинства,що він має працювати на мене не давали йому покинути мене.
Мені подарували житловий комплекс.І я йому вирішив зробити куточок в цьому жорстокому світі,де він зможе відчувати себе затишно як в дома.
-Ну я можу очі відкрити?
-Чекай ще ні.Трамай!
Я протягнув йому ключі від квартири і той розплющив очі
Ми стояли біля дверей.
-Дареєн,я не можу прийняти такий подарунок
-Боже, Девід,мені нічого не варто придбати тобі квартиру.Тому давай заходь
Він тремтячими руками відкрив двері, почав все розглядати і першим ділом побіг на кухню.
-Божеееее, який міксер і навіть кухонний комбайн. Ого, станок для пасти,а ножички які, духовка...Вау!!!
Я з усмішкою стояв, спершись на стіну і спостерігав як він з захватом розглядує кожну тарілочку і чашечку.)
Ти ніколи не був створений для такого життя. Ти занадто добрий для нас всіх.
Я зайшов в його квартиру . Як завжди все стерильно. Багато різноманітної кухонної техніки,фотографії на стінах. Я зайшов в його спальню, ідеально застелене ліжко...
(Я стрибнув зверху на Девіда
-Ей!!!Ми не будемо разом спати !!!(він зіштовхнув мене з себе)
-Нууууу, Девід,не хочу сам спати(я знову обняв його)
-Знайди собі дівчину
-Нє,хочу з тобою
Він видав смішок і все ж таки ми заснули разом тоді.)
Я усміхнувся згадавши як ми разом проводили час.В його кімнаті було багато кулінарних книг ще я помітив фото в рамках на стелажі. Де ми з ним,з Ерікою,з покійними батьками.Збоку лежали розпечатані фото,які він напевно не встиг розмістити поряд:Еріка погрожує мені огірком,ми дивимося фільм разом,а тут ми з Ерікою спимо обійнявшись
-Ах ти ,так ти ж бачив це ,жулік ти!
Вони з Ерікою в кафе, гуляють, вона цілує його в щічку
-Так,бро ,про це ми ще поговоримо на тому світі
Я попробував усміхнутися,але замість цього покотилися сльози
-Чорт,вибач мене,вибач. Я так винуватий перед тобою
Після того, як я став доном я почав відноситися до нього просто як до члена сімейства,а не як до друга. Хоча він пожертвував своїм щастям заради мене і навіть життям.
Я вийшов з його квартири,залишатися там занадто боляче. Я зайшов в квартиру Еріки. Коли я знайшов її поранину в руці вона зажала іграшку. У вітальні на стелажі стояли дракончики. І м'ягкі,і маленькі пластмасові.Я поставив оранжевого в середину.
В неї все навпаки. На кухні навіть толком посуду немає. По всюди якість одяг валяється, кучу дрібничок, пластинки, два грамофони і якби не колекція ножів на стіні та розкладанні пістолети на столі, то можна й подумати що тут жива звичайна ну трішки дивна дівчина.
Я подзвонив до Луки,щоб той приїхав, бо сам я зійду з розуму.
-Добрий вечір,дон
-О,Лука
-Флешка яку ви просили. Ми ще відправили людину,щоб попередили Рим про наші переваги
-Добре
-Ви як взагалі,дон?
-Стараюся триматися...
🦖❤️
