десь гряне дощ із градом,
я чорний чай доп'ю твій заразом,
що вихолов, а ти пішла,
своє тепло ти полишила,
там, де віднині тебе не побачу.
гравій уп'ється в тіло,
коли послизнусь, упаду,
лиш тоді мені б заболіло,
та я стану собі й піду.
вкотре сліди твої проігнорую,
коли ввечері парком закрокую,
де ти, не озираючись, пробігала,
і підозри жодної не мала,
що дощ твоє послання зітре.
якщо навіть не во́ди,
то пилом вітер закине,
Листям осіннім загорне.
Навіть якби і не вітер, то люди,
Проходячи там просто так.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Clipped Wings
Poetry(Одного разу, однієї ночі) Хтось знайде собі прихисток тут, А можливо, звільниться від пут. Підрізані покоління крила Ще й ланцями зв'язані безсилля.
