꧁Get into my heart. 🇺🇦Українською꧂

Частина 1: Випадкова зустріч

Якось в Оксфорді випав перший сніг... Спираючись спиною на стіну будівлі музею мистецтв, серед жвавої вулиці сидів хлопчина. На вигляд зовсім ще дитина. Спутане волосся опускалося йому на плечі, спадало на лоб і затінювало очі кольору: першої зелені на весні. Морозне повітря пробиралося через тканину його тонких протертих на колінах штанів, і в розтягнуті рукави поношеного коричневого светра на ґудзики.

Сидячи на лавці та розтираючи свої холодні руки, він побачив у парку гарного молодика. Парубок сидів на лавці неподалік, і, сховавши ніс у свій довгий шарф, ніби чекав на когось, вдивляючись у бік машин. Переповнений натхненням, Мейлі покопався у своїй сумці, дістав звідти сірий, добре заточений олівець і чистий аркуш паперу, та почав малювати того, вимірюючи пропорції олівцем, через купу силуетів перехожих.

Погляд художника бігав від аркуша до обличчя незнайомця. Знову піднявши очі, він несподівано зустрівся з ним поглядом. Від цих зосереджених на ньому, уважних очей, його серце пропустило кілька ударів. Три секунди інший ніби вивчав його, оцінюючи з ніг до голови: від старих завеликих у розмірі черевиків, до рум'янця, що раптово спалахнув на щоках... Мейлі швидко відвів свій погляд, у спробі зробити вигляд, що малює когось іншого. Ховаючи очі у свій малюнок, підводячи олівцем лінії та обриси він подумав про себе:

"Ніяково вийшло".

Зациклений на малюванні він не відразу помітив, що на нього впала чиясь тінь, заступаючи сонце. Піднявши очі, він уже зблизька побачив того самого парубка, який зараз з усмішкою дивився на нього. Мейлі від несподіванки не знав що і сказати і мовчки дивився на іншого з розкритим ротом, поки той не забрав у нього з рук лист і не глянув на малюнок, запитавши:

- Це ти намалював?

- Я... я не хотів образити. Просто я малюю людей довкола, потім пропоную їм готовий малюнок і... отримую трохи грошей на їжу.

- Хах, просиш грошей на їжу? - молодик із темними як ніч очима посміхнувся, і став оцінюючи дивитися на іншого. - Хм, так ти, виходить, попрошайка?

- Я не..! У мене просто немає дому і я ще неповнолітній. Мене по просту не приймають на роботу, тому я заробляю тут.

Містер Незнайомець хмикнув, не дослухавши його пояснення, і далі став розглядати малюнок, а тоді, розвернувся в півоберта і попрямував у бік площі.