Вчора спав на вулиці, а сьогодні виступаю у знаменитому цирку? Ось це пощастило!
Так я думав, коли вперше потрапив сюди. Здається, я закохався у племінника директора цирка...
Його погляд змушує моє серце битися в шаленому танці.
Цікаво це...взаємно...
Повільно підходячи до входу на арену цирку, Мейлі захоплено розглядав неймовірно високий, різнокольоровий купол. Зверху спускалися: кольорові полотна, високі трапеції, канати, сітки; очі сліпило світло безлічі прожекторів. Тут виявилося на диво дуже душно. Знімаючи з себе курточку, Мейлі з відкритим ротом роздивлявся трибуни для глядачів. Всі крісла неможливо було за раз перерахувати. Але, якщо рахувати по ряду, то їх було приблизно десять. Вони піднімалися один за одним, до самого циркового купола. Всі сидіння були оббиті червоним шовком. Здавалося, що їх спинки переливались позолотою, ніби в розкішному оперному театрі.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Центр арени заповнювало багато людей. Всі вони були професійними акробатами, фокусниками, жонглерами, дресирувальниками, і не тільки.
Як змовившись, усі люди на арені разом обернулися на тих, хто щойно прибув. Багато хто з інтересом почав підходити.
- Ми на тебе чекали! - несподівано вигукнув чоловік із дуже гучним і високим голосом, як у оперного співака. - Міс Крайтон, і ви теж тут. Раді вас бачити.
- Привіт, - зі спокійним виглядом і легкою посмішкою на обличчі, вона окинула поглядом усіх присутніх. - Це всі?
- О, деякі не дочекалися і пішли до себе відпочивати, - відповіла мила на вигляд жінка з коротким каштановим волоссям. - Але більшість тут.
- Добре, тоді хочу представити вам нового члена цирку. Попрошу прийняти під своє крило та спрямовувати. - вона легенько підштовхнула Мейлі вперед.
На хлопчину миттю полилося море схвальних вигуків, привітань, усмішок і пильних поглядів. Люди обмінювалися один з одним репліками на рахунок новенького, зовсім не бентежачись тим, що він стояв перед ними і все чув.
Нахиливши до нього голову, Саманта пошепки промовила:
- Звикай, у нас так завжди. Ми тут як одна сім'я, все у всіх на очах. А тепер, мені треба йти, є ще деякі справи. Познайомся з усіма за моєї відсутності. Вони дуже хороші люди.
