꧁Get into my heart. 🇺🇦Українською꧂

Частина 41: Я любив його

Теперішній час.

На листок у руках впала солона крапелька. Мейлі заціпеніло дивився на цей малюнок, поки хлопець перед ним не повторив своє недавнє запитання:

- Ти ж згадав, так? Чому ти тоді не прийшов? Куди ти подівся!?

Інший підняв на нього повні сліз очі і з хрипотою відповів:

- Я... тоді нам з мамою довелося виїхати з Лондона...

- Прям наступного дня!? - Рей криво посміхнувся. - Кого ти обманюєш!? Скажи мені справжню причину, Мейлі! - Рей схопив його за плечі, через що той здригнувся. Відчеплюючи від себе його руки, Мейлі пихнув у руки Рею малюнок, і голосно викрикнув:

- Я не брешу! Нас із мамою тоді розшукував мій батько! Їй довелося забрати мене з собою в Оксфорд!

- Чому ти не міг почекати до вечора і сказати, що їдеш!? - не вгамовувався Рей. - Я... що вечора чекав на тебе в парку Лондона! А ти весь цей час знаходився в Оксфорді!? Як ти міг забути про мене і свою обіцянку!?

- Вибачте... моя мама обіцяла, що ми незабаром повернемося назад... - витираючи сльози, почав пояснювати Мейлі. - Але ми так і не повернулися, а через кілька років вона померла від серцевої недостатності. - він із соромом зізнався:

- Я... Частенько падав або ж мене били, до того ж, - по голові. Минуло... стільки... Років. Я міг забути про нашу зустріч у дитинстві.

"Ні. Я навіть хотів забути своє дитинство..."

Рей затих. Мейлі відчував на собі його важкий погляд і думав, що той, швидше за все, сильно гнівався на нього, але насправді хлопець гнівався на себе, бо не додумався шукати його в парках інших міст, хоч у нього часто виникала така можливість. У перервах між переїздами він гуляв лондонським парком і проходив повз відділок свого батька. Він шукав його. Не забував. І знайшов лише через одинадцять років...

- Я... вибачте. Мені потрібно трохи пройтися. - Мейлі глянув на нього, бачачи, що той нічого не має проти, він розвернувся і вийшов з вагончика.

Рей закрив долонями обличчя і важко видихнув, потім, підійшов, підняв маленьку шторку і глянув через віконце на хлопчика, що погойдувався на гойдалці.

- Чому... так колить у грудях?.. - він з хвилину спостерігав за ним, після чого взяв телефон і зателефонував комусь. За кілька гудків на іншій лінії підняли трубку. Рей спитав: