꧁Get into my heart. 🇺🇦Українською꧂

Частина 36: Ти - моє спасіння

Теперішній час.

Рей розплющив очі. Все та ж прямокутна яма перед очима і зоряне, похмуре небо... його руки й ноги зав'язли в багнюці, яка, здається, його ось-ось поглине, живцем поховавши в собі. Та він і не проти. Давно вже не проти вмерти. Ось тільки, доля постійно вирішує інакше.

- Рей!

Він побачив зелений шланг, що спускається в могилу, і здивовано розширив очі.

- Мейлі?

- Хапайтеся скоріше! Дощ посилився! Вас зараз там затопить!

- Чому ти...

- Немає часу! Поговоримо коли ви виберетеся! Швидше! Тримайтеся за шланг дуже міцно! Я вас витягну!

Рей задумливо дивився вгору, де, впавши навколішки, дивився в яму стривожений юнак, мокрий до нитки, із брудом на щоці та кінчиках волосся. Зелені очі Мейлі горіли так, як і зірки, що розсіялися по небу за його спиною.

- Швидше, благаю вас! Дощ занадто великий! Могила вже наповнюється водою!

Рей лише зараз це помітив. Він тепер перебував у справжній калюжі, рівень води якої піднімався з кожною хвилиною все вище та вище. Він підвівся і сів, відчуваючи, як вся його спина чавкає від прилиплого болота. Рей спробував стати на ноги, але кілька разів падав і углиблювався у бруд - як камінчик у воді. Ноги не слухали. Їх намертво втягувала у себе багнюка, яка була йому трохи нижче колін. Рей покусав собі всі губи. Стискаючи брудні кулаки, він крикнув:

- Іди! Можеш тікати, куди тобі тільки заманеться! Залиш мене. Ти все одно не зможеш мене витягти. Біжи!

- Ні! Рей... ні...

Хлопчина на горі, здається, почав лити сльози, але до Рея не долинало нічого, крім шуму падаючого дощу.

- Я... я зараз повернуся! Я покличу на допомогу!

Рей побачив, як той квапливо побіг, шукаючи вихід з цвинтаря.

- Чим ти мені допоможеш... - дивлячись у темряві собі під ноги, яких уже не було видно, тихо промовив він. - Навіщо ми тільки зустрілися з тобою? Навіщо... ти продовжуєш хапатися за цей бруд...

Минуло хвилин десять, а то й більше. Рей уже почав вірити, що той залишив його і все таки, надумав втекти. Він спробував видертися вгору, але висота була приблизно в два його роста, а вологий слизький ґрунт обвалювався та стікав, остаючись грудкою в руках.
Він заглибився майже до пояса в болото і не міг навіть поворухнути ногою або підняти її.