Торкнутися пензлем до серця

Зачарований і причарований

[Привіт, таємничий художник. Це Чхве Субін. Цей номер належить мені, тож можеш його зберегти. Я все ще хотів би зустрітися з тобою і, якщо ти не проти, приходь до центрального парку о 18:00].

Отримавши це повідомлення, Йонджун навіть не запитував, звідки у Субіна його номер. Він просто верещав у подушку, як дівчисько, якій написав краш. Ну, по суті, так і було, тільки він не дівчисько. Кай лише похитав головоюч на кілька митей закривши вуха, але посміхнувся. Насправді він був радий за хьона. Молодший був упевнений, що цим двом обов'язково треба було почати спілкуватися ближче. Йонджун був би й радий, якби вони змогли стати навіть друзями, а Субін явно був зацікавлений його творчістю.

- Що мені йому відповісти?! А якщо спілкування зі мною йому не сподобається?! Мені треба привести себе до ладу! А мені ж немає що вдягнути! - Йонджун тараторив, як із кулемету, не даючи другу вставити й слова. - Кай, що мені робити?!

- Вгамуйся вже, хьон. Одяг можеш взяти з мого гардеробу. Там є те, що на мене вже маленьке, але тобі буде якраз. З нього можна зібрати чудовий образ. - нарешті сказав Хюка. - Але спершу дай йому відповідь.

- Дати відповідь? Д-добре. Я... Зараз щось придумаю. - знову заметушився Йонджун повернувшись до свого телефону.

За кілька хвилин метання по квартирі і незв'язного бурмотіння, Йонджун нарешті всівся на диван і почав активно тарабанити пальцями по кнопкам. Кай з цікавості підсів ближче і зазирнув через його плече. Йонджун кілька разів писав і став слова, замислювався на кілька хвилин і знову писав. Врешті-решт він надрукував остаточний текст повідомлення і з замиранням серця натиснув кнопку "надіслати".

[Привіт, Чхве Субін. Я не проти. Намагатимуся прийти вчасно].

- Написав так, ніби ця зустріч тебе мало цікавить. - хмикнув Кай, але схвально кивнув. - Нормально. Не треба його лякати твоїм фанатизмом.

Минуло лише кілька хвилин, як Йонджун знову завищав, змусивши Хюнін Кая скривитися і в черговий раз затулити вуха долонями. Нове повідомлення весело світилося на екрані його телефону.

- Він відповів! Поглянь! Він знову написав мені!

[Чудово. До зустрічі. Чекатиму]. І в кінці підморгуючий смайлик. Якби замість смайлика був Субін, Джун напевно вже помер би в черговий раз. А таки він лиш здригнувся, відчуваючи всередині норовливих метеликів.