Чаклунка

Чаклунка 27-розділ

Ми довго кудись їхали ,як раптом машина зупинилася...
Навкруги був ліс і виднілось довге озеро . Відченивши ворота я побачила великий помаранчевий будинок і ділянку навкруги нього, де був розташований сад:
- Ну що подобається ! - запитав Люк обіймаючи Маю.
- Тут просто чарівно . - посміхнувшись відповіла дівчина. Ми з Томасом також погодились і не квапивши часу забігли у будинок...
Він був чарівним і затишним . На першому поверсі була кухня , ванна , вітальня . А на другому була велика спальня і невеличкі дві кімнатки . Друзі раділи переїзду і через деякий час я наважилась запитати:
- Чому ми переїхали ? Вам що не було добре у бабусиній квартирі?
- Саллі ,ми прагнемо вберегти тебе і тому ми переїхали так далеко ,що б ніхто не міг нас знайти .- сказала подруга.
- А що буде з квартирою бабусі? - промовила я .
- А кому вона потрібна ! - відповів брат.
Я була розлючена на нього і тому грубо крикнула :
- Може тобі на неї начхати ,але я там жила у дитинстві і найкращі мої спогади також відбувались там.
Після цих слів я вбігла у блакитну кімнату. В ній було ліжко , стіл , стілець ,шафа , полиці для книг і великий килим . Через деякий час у кімнату зайшов Томас:
- Люк сказав , що довго вирішував якою повина бути твоя кімната.
- Мені дуже подобається його вибір. - посміхнувшись сказала я.
- Якщо що я живу навпроти, тому можеш заходити до мене у любий час. - промовив хлопець.
Ще кілька хвилин ми сиділи й розмовляли на різні теми ,як раптом Томас опустивши голову сказав:
- Вибачь мені... тоді коли ти знепритомніла і Бен заніс тебе у стару будівлю ,я поліз у драку з хлопцем ,а мав допомогти тобі.
Я сиділа на ліжку й дивилась йому в очі , там було видно лише сум і співчутя.
Я ніжно притулилась до Томаса і прошепотіла йому на вухо:
- Я нівчому тебе не винню . Навпаки хочю подякувати ,що врятував мене.