Смак крові на твоїх губах

21 day

Тепло обкутувало мою долоню, він тримав мене за руку. Я посміхнулася, і відкрила вії, та посмішка швидко злетіла з мого обличчя , він увесь час був зі мною, та його посмішка не йшла від його уст,  та ті очі , такого погляду ще я не бачила , ніжність.  Він милувався мною? Ні, я все придумую, моя дурненька фантазія грає зі мною злий жарт. 
-Грегоре.. Відпусти мою руку... Де Іоан?
Лише в одну мить він змінився, легкий ніжний погляд - пропалював мене, дихання - стало тяжким та з посапуванням, він побілів в одну секунду, а в іншу - почервонів, долоню мою стиснув аж до болі. Я спробувала її забрати та в мене нічого не вийшло - тримав її крепко.
Грегор випалював слова, ані його вигляд, ані інтонація так не лякало мене , як  зміст їх: "Іоан? Лише один той ідіот в тебе на думці! Немає його більше! Чуєш -  немає!  Тепер ти моя!".
"Моя, моя, моя.. " голос був усюди, в кожній щілині, в усіх кутках; заповнював простір кімнати-вагона, було таке відчуття , що він заповнює мене, і я, як та кулька, лопну, від мене залишаться лише маленькі кусочки.
Це не можливо. Я убивала слова та емоції, які наповнювали мене. Давила сльози, що застрягли комом в горлі, ковтала їх, смакувала ними.
Розпач.
Ненавість.
Злість.
Він усміхався. Усміхався. Дурень.
Він направився до виходу, оглянувши кімнату, дивно було.
Я давно запримітила ніж, який лежав приблизно в метрі від мене, на столику, тай знала, що потрібно з ним робити, все було дуже легко.
Одним рухом  я зкинула з себе покривало, інший - вскочила на ноги та вхопила ніж. Я замахнулася та сильний удар збив мене з ніг, ніж поленів на підлогу, не встигла.
Грегор схопив мене за плечі та притиск до ліжка, дивлячись в очі промовляв тихо і чітко: " Несмій. Лише я можу позбавити тебе життя. Зрозуміла?" 
"Ні."
Він пустив мене, узяв ніж та вийшов.  А мені лишилося лише дивитися на двері.
...
Рюкзак  був вже зібраний, декілька футболок та штанів, шортів, його футболка, оскільки це все, що в мене залишилось. Я бистро передягнулася  і була готова. Та...
Тепер мене ніщо не зупиняло, ані життя , ані смерть мене не цікавило. Я виберусь звідси.
Мене не цікавить як, головне вибратись або померти. Я не хочу і не буду його іграшкою, я людина в якої ще є право вибору.
...
Мій погляд прикутий до мене, дивно, чому я таак довго не дивилась у дзеркало, чому мене це не цікавило? Я слідкувала за тим,  як  падають пасма мого білого волосся, колись мені було цікаво, яка я буду з стрижкою під каре та ще  рижоволоса чи брюнетка. Останнє пасмо.
Мої зелені очі сіяли, але чим, чи то була радість, чи біль, чи перемога над собою, та я над цим не задумувалася.
В мене були гроші,  я збирала їх , в кожному рюкзакові були де-яка сума.  Я перераховувала їх декілька разів. Близько десяти тисяч. Десять тисяч. За місяць. Нічого собі.
Я поклала їх до речей, залишилося тільки вирішити куди їхати, можливо, в якесь  місто, зняти кімнату та жити там, працювати,  а якщо поїхати додому і жити, немов цього всього не було, але спочатку потрібно втекти.
..
Я вийшла в тунель, усі двері ж закриті,аякже , треба було про це здогадатися, а як..? Я дивилась у вікно..  Вікно. Розбивши стікло я постелила ковдру на шибку, щоб не поранитись,  та сіла. Передімною пробігали дерева , трави,Я глянула вниз і дух мій покарабкався миттєво до п.яток .Я зможу, зможу, я не слабачка, притому  я ж вирішила - смерть, або життя.
Я відштовхнулася руками й ногами від вікна.
Життя або смерть.
Біль окутав моє тіло.
Життя або смерть.
В очах почало темніти, голова розкалювалась, я не могла двигатись. "Я на свободі" - бриніла моя душа, а свідомість...? Слідкувала з останніх сил за мерехтінням ішовшого потяга, за тими золотими іскринками, що манили мене ще тоді, давно...