Смак крові на твоїх губах

25 day

Нарешті я виспалась! Обкутавшись одіялом я повернулася на бік, полюбляю ніжитись зранку; ще й із закритими очима та з думками на одинці, я провожу декілька хвилин перед тим, як піднімаюся з ліжка. Думаю про все на світі:плани на день, про те що було вчора, про кохання, друзів, буває і сни, але то рідко. Та в цей раз я більш ні про що не могла думати крім мого дивовижного сна! Потрібно було такому наснитися! Да, Фантазія, ти мене здивувала.
У мене є звичка, я встаю з ліжка лише після погуку мами чи коли запізнююсь, а так я ніжуся і не думаючи, що потрібно ставати. Ось і тепер я чекала. Та не було ні шагів, ні стукіту, ні маминого любого голосу.. Чому я так хочу його почути, таке відчуття - дивне, ніби я його не чулп сто років. Щось зжалося в мені, я не знаю чи ще сплю чи вже прокинулася...
Я прислухалась, можливо, вона спить ще чи на вулиці, більшість, що зараз дуже рано. Але я виразно чула жіночий голос, чужий голос, слова монотонні з зупинками: " Я знаю, що можу отримати покарання, але все може змінитися... Зрозумійте, я знаю, що роблю... Її вже шукають, але тут вона в безпеці... Не переживайте.. Прокинулась?"
Голос затих, мурашки по тілі ганяли в мяча..
Шаги.
"Доць, ти прокинулась?"
Шах і мат.
Я зжалась і чекала..
Рука лягла мені на спину і не рухалась.
Тиша. Вона протрималась декілька секунд і зникла. Жінка забрала руку, зітхнула та й пішла, закривши двері.
...
Я лежала не рухаючись довго. Прислухалась. Тихо.
Я відгорнуда від обличчя краєчок покривала, світло боляче било в обличчя, я закрила й відкрила декілька разів повіки, щоб звикнути.
Передімною відкривсь горизонт кімнати. Білі стіни, навпроти мене вікно біля якого стояв стіл з стулами , двері були великі дерев.яні, як робились колись, лише ручка з замком нові .Навпроти них старий величний шкаф, який, можливо, старший мене двічі або в тричі.
Моя сумка лежала на столі, на стулі одежа в якій я була в лісі.. Лише тепер я все зрозуміла.
Це не сон.
Реальність жорстока річ.
Я піднялася з ліжка і оглядала себе, біла сорочка до колін, посмішка виникла сама собою, ні однієї рани та синця, ощупавши обличчя й голову зробила висновок, що я цілком в гарному стані. Я тут довго, за добу рани не можуть загоїтись, можливо, тижня два-три. Я не впевнена.
Відкрились двері, заглянула жінка, та ні скоріше бабуся й ласково посміхнулася.
Та чомусь це подіяло на мене не так трохи, боягузка.
-О, доцю, ти вже прокинулась!
Їсти будеш?-голос лунав чітко і впевнено, знала, що казатиме.
Я й не звернула уваги, яка я голодна, я з радістю помазала головою "так".
...
-Не бійся, все буде добре і налагодиться.
-Ви такі впевнені, а я, ні. Що може бути доброго? Я втратила все.
-Ти тільки це й твердиш. Глянь на себе!
Я не могла нічого відповісти. Справді, я така егоїстка по відношенню до всіх, себе.
Вона взяла мою руку і глянула мені ввічі: "Якщо ти забажаєш то в тебе завжди будуть рідні, навіть у цю мить. А якщо залишиш своє серце лише на сум та образи, то ти на все життя лишишся сама... Як я..."
Вона посміхнулася й піднялася іти.
-Що зі мною сталося?-я підняла руки й настачила до неї долонями вверх, ніби-то "дивіться, які вони, без єдиної подряпини, білі-білі"-Після падіння вони були в ранах та в синяках, а зараз? За день-два так зажити не може!
Я дивилась на людину, яка підбирала потрібні слова, по іншому це назвати не можливо, її очі блукали то по мені, то десь за мною, та доброта та мужність не покидали лиця цієї жінки.
Зморжки давно живуть  лиці, обступивши карі очі, салатова хустина, що прикриває волосся,  я б не сказала, що вона стара, перше враження було не справидливе. Вона молода, лише життя, можливо, зіграло з нею злий жарт. Самотність.
Чомусь, в тий момент вона здалась мені токою рідною, мов мати, чимось схожі у них душі.
Та все ж вона мовчала.
Я обняла її.
..
Навіть в чужі люди, на перший погляд, можуть стати найріднішими ніж свої. За декілька годин я полюбила цю жінку, не знаючи практично про неї нічого. Я відчувала біля неї себе мов під чугунними стінами.
Та я й була в якійсь мірі, в її оселю боялись заходити, не лише люди..
У домі було близько 10 котів, що не давали проходу їй, а з часом стали і мені.  А ще запах трав, ви чули, як пахне м.ята? Ось тепер до того запаху додайте ще меліси, полину, горитцвіт, звіробій та багато іншого..
Про деякі з ним я знала, а деякі бачила й відчувала запах вперше. 

Вона варила  чай, невеличка посудина мала декілька трав, які дарували неперевершений аромат. Я увесь час запитувала, що вона кладе і для чого, для не завжди відповідь для мене була зрозумілою: вона випалювала слова, а я їх намагалась зрозуміти і запам.ятати. Мені здавалось, вона мене не бачить, всі її дії були мов під гіпнозом, та раптово вона сіла, тяжкий погляд ліг на двері , я спостерігала за нею і намагалася зрозуміти, що з нею, та слова, мов вода облили мене: "Налий у банку". Коли я закрила її, в двері постукали, та здивування на лиці в неї не було , з граційністю , взявши з собою посудину, попрямувала до виходу. А я, мов те курчятко, ішла за нею. На подвір.ї стояв чоловік :високий, дибелий, з великими широкими плечима та темними очима та рудуватим чубом, що виглядав з під кепки-він відкрив рот, але  не встигнув нічого сказати , вона пройшла повз  нього , ніби його там не було, і йому прийшлось тепер бути її курчям.

Я дивилась, як вони ідуть, горда та сильна жінка, а позаду неї плівся, одночасно сильний і слабий чоловік. Чим гірше я бачила їх, тим гірше почувалася. Страшенно хотілося спати та я боролась з цим відчуттям, та напевно, потерпіла великої поразки , якщо з смутков у душі попленталась до  ліжка.