Смак крові на твоїх губах

22 day

"Оллі, Оллі, ти мене чуєш?"
Ні.
...
Я намагалася не рухатись,  знала- буде біль, яку мені буде не легко витримати , я морально готувалася до наступних дій. Коли падаєш, розбиваєш коліно та локті, ти відчуваєш потік болі, пізніше вона пропадає, та лише ти торкнешся місця, лише ворухнешся і все, біль з.являється  знову й знов. І так до тих пір, доки твоя і істотність не звикне. Щось є спільне  зі на спортом, в перші дні/тижні все болить, неможливо жити,не хочеться далі продовжувати , люди здаються, а хто витримав - звикають, для них більш не існує тієї болі, з.являється нова,ось так по колу: безкінця  та безперервно. Ми живемо у світі болі.
Піднялася, зціпивши зуби,та чого мені це коштувало. Штани були порваті , на правій нозі були п.ятна  крові, можливо,рани. Руки зідрані. Я провеле рукою по лицю,  також. Я общупувала руками тулуб та ноги, шукала переломи, ніодного. Сумна іронічна посмішка посіла моє обличчя, я знову в лісі.
Ненавиджу ліс. Ці дерева, високі й величні, що тають в собі сотні людських тайн. Шепіт. Дзвін. Тиша.
Десь недалеко звучить ясне, голосне: "Ку-ку, ку-ку, ку-ку".
-Зозулю, а, Зозуль, а скільки мені залишилось жити?- голос мій прорізував гармонію звуків, та нічого не зупинялось, не змінювалось. Божевільний сміх лився з моїх уст.
А Зозуля все кує мені роки... Десять, двадцять, тридцять.. 
Ноги мов олов.яні, з величезною силою перечтавляю їх, іду до моєї  Зозулі, від дерева до дерева.
Я люблю ліс.
Мої уста прокляті, а душа пропаща. А серце? Його більше не має, то лише важливий м.яз, і більш нічого.
....
Позаду хтось був, я відчувала, за мною ішли.
Я намагалася бігти, виходило поганенько, тіло не було в силі рухатися: біль, і біль, і біль - та я не здавалася, зібравши всі свої сили рухалася.
Хрускіт сухих веток, шелест листя, страх- все наближувалося з великою швидкістю.та я все пробувала бігти, втікти від них.
...
Я відчулавала руку на плечі, хотіла повернутися та щось не давало мені зробити нієдиного руху, воно робило мені боляче. Інша рука закрила мені ріт й пристискало до себе. Дотики були мов ніж, чи мов огонь, чи мов... Я не боялася, можливо, змирилася.
Я не думала про смерть тай про життя також. Мої думки літали десь між блакиттю вільними птахами: я -орел, вільний і сильний, безжальний, також, я-голубка, що насолоджується кожною хвилиною полету не думаючи, що десь в просторі блакитті на мене чатує ворог.  Я була вільною, але  й зачиненою в клітці. Я була святою та проклятою . Але я була живою.
...
Голова безжально розколювалася, відчуття, ніби тебе б.ють молотом по голові, і кожний удар розходився по твоєму слабому тілі. Ти відчуваєш кожну нову тріщину.  Вії більше не могли боротися, закривались, хоча як я не намагалася зупинити їх.
Біль.
Глухий біль пронизав все моє тіло.
Я не відчувала болі.
Голова стає все тяжкішою...
Мамо..! Я тебе люблю...

....