Маленька Принцеса/small princes

Частина 13*

Ми з тіткою піднялись на верх, і зайшли у кімнату Еббі. Вона була дуже маленька,та затишна. Маленьке біле ліжко,робочий стіл білого кольору,стіни білі. Крісло за робочим столом було у формі фламінго рожевого кольору. Стояла шафа рожевого кольору,і дзеркало з туалетним столиком. А на робочому столі світильник в формі кролика, звичайні гирлянди. Багато книг,блокнотів,зошитів і різної канцелярії.
-Вау,мило...
-Ага,і дуже по дівчачому!
-Та ні,круто. У нас вдома,ну в дома з Ларі...
-Ви разом живете?
-Так!
-Класно. А батьки як?
-Спитайте в них,не хочу про це говорити...
-Оу,добре. Вибач!
-Нічого. А можна одяг подивитись?
-Так,звісно.
Я відкрила шафу,як же вона наскрипіла. Одяг був дуже яскравим,і мало темних речей. Насичені кольори. Я закрила шафу і підійшла до туалетного столику. Там було багатенько косметики, менше ніж у мене,та і не дуже мало. І вся косметика дорога та якісна.
-Це її?
-Так,але там є і багато моїх речей. Ми так би мовити "ділимось".
-Ясно. А як часто вона фарбується?
-Хм... Не часто,але коли треба то тонна макіяжу і я не можу її від цього відучити....
-Я спробую...
-Добре,ходімо вниз. Вона не любить щоб Я ходила у її кімнату.
-Чому?
-Не знаю.
-Ну добре,пішли.
Ми спустились і сіли на диван. Після нас в дім зайшли Еббі та Ларі.
-Хей,як тобі машина?
-Кльова!!! Я теж таку хочу.
-Хаха,виростеш будеш мати).
-Можливо
-А можна відкрити подарунок?
-Так!
Еббі почала відкривати пакунок. Вона побачила ведмедика і скрикнула"Віііі" і побігла до нас в обійми.
-О... Який він класний!
-Дивись далі.
Еббі поставила ведмедика на стіл і  почала діставати 2-ий подарунок-Навушники.
-Ура!!! Клас... Дякую!
Еббі пішла у свою кімнату,а Ларі підсів до нас.
-Про що ви говорили?
-Ну... Еббі розпитувала про машину. І мене здивувало що вона знала все про запчастини. Наприклад про підшипники,мотор і тд.
-Ого, тітко,а вона захоплюється машинами?
-О,так. Її пристрасть це ведмедики,фламінго і машини. І вона мріє про БМВ.
-Доречі,це крута машина!
-Певне-сказала тітка Ола.
-Тонні,допоможеш накрити на стіл?
-Так,звісно. Ходімо.
Ми пішли на кухню,а Ларі залишився у вітальні. Тітка Ола все робила сама,а потім сказала:
-Тонні...
-Так?-я ніяк не могла зрозуміти чому Тонні, а не Тоні.
-На холодильнику є фото хлопця...
Я підійшла до холодильника і зняла з магніту фото не знайомого мені хлопця. Ззаду був напис:"Херіон Денжоне 1790 рр.".
-І хто це?
-Це хлопчик який пропав,він народився у 1790 р., зараз він живе десь тут ховаючись від людей. Живе у закинутих будинках. Це його фото у 8 років. Зараз він виглядає приблизно так само.
Хлопчик був з білим-кудрявим волоссям. Чорними бездонними очима і маленькими губами.
-І що мені з цим робити?
-Я хочу тебе дуже сильно поросити знайти його!
-А навіщо? Хто він вам?
-Це... Це мій брат...
-Що?-я була в шоці. Невже у моєї тітки яка була однією дочкою в сім'ї був брат. У тітки покотилась сльоза,я підійшла до неї і обійняла та шепотом сказала...
-Я знайду його... Хоча б спробую.
-Дякую Тоні.
Я відійшла від тітки і заховала фото у сумку, і почала відносити їжу на стіл. Коли я закінчила я попросила Ларі піти по Еббі. Ми поставили у торт-фламінго свічки з цифрами 1 та 2=12. Ларі  закрив очі Еббі та спустив її  вниз.  І ми всі в трьох почали співати їй пісню "Хепі бьоздей". Ларі забрав руки і Еббі побачила свій торт і усміхнулась.
-Дякую,вам. Величезне!
Ми просиділи у них в гостях до вечора. І коли ми доїли торт ми з Ларі поїхали. Коли ми проїхали меншу половину дороги я побачила закинутий будинок. І я згадала про слова тітки Оли і фото. Я розповіла про це Ларі. І він спочатку мені не повірив,тому я вирішила розказати йому поподробніше вже вдома. Тому всю поїздку до дому ми говорили про інститут в який нам завтра.

На цьому поки що все. Ставте зірочки ★,пишіть коментарі та підписуйтесь на мене. Чекайте нову частину