Маленька Принцеса/small princes

Частина 22*

23 грудня

Я прокинулась від обіймів коханого Ларі, він мягко поцілував мене. Я повернулась до нього лицем і побачила цей м'який та теплий погляд на мені, я не могла сказати "Доброго ранку", а просто усміхалась і дивилась в його очі. Здається я знову закохуюсь у нього😍. З кожним днем він стає все ідеальнішим.
-Доброго ранку наречена моя💜
-доброго! - відповіла усміхаючись я.
МИ ще довго обнімались і говорили про все поки не задзвонив мій телефон, ну так він вміє перебивати мене... Мені довелось вийти з обіймів Ларі і взяти телефон. Це була мама, ми так довго не спілкувались. Я взяла телефон в руки і ніяк не осмілювалась підняти.
-Підніми, можливо це важливо-перебив мої думки Ларі.
-Так, ти правий.
Неохоче я відповіла на дзвінок.
Тремиячим голосом мама сказала:
-Ало, Тонні... Вибач мене дурепу за все.-у цей момент почав говорити тато.
-Тоні, слухай. У мами виявились проблеми із психікою. І все це що ми робили з тобою сталось зовсім не обдумано. Вибач нас будь ласка... - я почула плач мами
-Що? Все добре?
-Так, просто вибач будь ласка...
-Добре-сказала і заплкала я.. Тато скинув

-все добре, Тонні? - запитав Ларі.
Я йому все розповіла, і ми ще деякий час просто говорили. Ось настала вже 6 ранку. А так як цей день для нас дуже важливий ми почали помалу вставати. Ми поснідали, потім я поїхала на макіяж, а Ларі по своїх справах.
У салоні
Сьогодні макіяж мені робила майстер Катерина. Вона дійсно у цьому профі💫.
Після нього мені зробили зачіску. Пройшло ще багато часу і наше весілля почалось.
Спочатку все було добре, подарунки, друзі, танці, їжа(нічого краще і не придумати), але ж мала прийти колишня Дуґа! Ох ця сука! Вибачте звісно, але я не знаю як сказати інакше. Я спершу навіть не замітила її, а тільки коли про це сказала Люсі. Я підійшла до неї
-Слухай, що тобі треба? Тебе ніхто сюли не кликав!
-Так, мала. Я тут прийшла не до тебе, а до Дуґа, до речі де він?
-Яка тобі різниця? Він там де йому хочеться!
-Слухай, не смій зі мною так розмовляти! Ти ще не знаєш що я можу.
-От саме я знаю! І раджу тобі валити звідси!
-Охо хо, так я і пішла. То що ти мені зробиш? - за її спиною я побачила Дуґа, і підмигнула йому показавши знак "удар".
У відповідь їй я просто усміхнулась після чого Дуґ повернув її до себе і вдарив.  Знаєте, добре що це було на вулиці і ніхто цього не бачив, а то надумають лишнього... Тут Дуґ звернувся до мене.
-Не натвори дурниць будь ласка, вона дійсно багато чого може.
-Та що вона мені зробить?
-Ніби ти не знаєш?- я задумалась і згадала все що було до цього моменту. І це дійсно страшно якщо вона це все придумала.
-Уф.. Тепер я розумію. Але ж вона така стерво! Як ти міг з нею зустрічатись?
-Слухай, зараз не до цього. Я відвезу її кудись або просто віднесу , а ти йди назад і вдавай вигляд начебто нічого не було.
-Добре, а чо...-не встигла я договорити як мене хтось взяв за руку. Я швидко обернулася це був Ларі. Схоже він вже довго тут і все бачив.
-Шо ти? Ой, Ларі...
-І що у вас тут сталось?
-Ларі, я тобі потім все розповім. Зараз не про це...
-Так, Ларі. Все добре, ідіть назад. Сподіваюсь більше ніхто цього не бачив...
-Ходімо Тоні.
Ми з Ларі пішли назад. І важко було вдавати вид наче ми нічого не знаємо... ТАК пройшов весь подальший час але Дуґа ми небачили. Я стала боятись за нього, а Люсі взагалі у лікарні через нерви... Він не відповідає на дзвінки, його ніде немає..

Друзі, я повернулась💜. Як вам розвиток подій? Сама з себе в шоці😁. Чекайте наступну частину. Але для цього треба мінімум 3 🌟
Люблю вас💋
Ваша Тоні😏