Гра

I. Глава 1

-Я тебе ненавиджу. - Холодно промовила дівчина до хлопця, що стояв навпроти.

-Теж мені відкриття. - Її співрозмовник розсміявся, вже очікуючи такого повороту подій. - Припустимо, і я тебе на дух не переношу. Але це не змінить даної ситуації.

Вона лише невизначено хитнула головою.

-Знаєш, ми могли б легко вийти з "даної ситуації", якби співпрацювали.

-Ого! Ти переконана, що це щось змінить? - Хлопець знову усміхнувся. - Це просто неможливо. Ми не могли знайти спільну мову скільки я себе пам'ятаю.

-Цікаво, а в день нашої першої зустрічі справи були такими ж плачевними?

-Це був один з найбільш кепських днів на моїй пам'яті.

-Нам було близько п'яти років...

-І відтоді моє життя вже ніколи не було нормальним. - Спокійно продовжив хлопець. - Стій. То ти не пам'ятаєш? - Він здивовано поглянув на дівчину. В його погляді можна було навіть побачити нотки образи.

-І чому я маю це пам'ятати?

-Хей, ти тоді мене смертельно образила.

- Я не винна, що ти був схожий на ідіота. - Дівчина хмикнула.

-То ти таки не забула.

Хлопець підійшов ближче, нахилився і жартівливо сказав:

-Про такі речі не жартують, дорога Лілі. Це називається неповагою до нашого спільного минулого.

Погляд дівчини похолов.

-А знаєш що ще є частиною нашого спільного минулого? Мої ляпаси за твої безсовісні необдумані вчинки, - вона зміряла поглядом обличчя юнака, що нахилився до неї і так зухвало примружив очі. - і порушення особистого простору.

Лілія замахнулась для удару, але хлопець легко перехопив її руку.

-На жаль, я виріс. - Він знизав плечима, єхидно усміхаючись.

А тоді вони помітили, що він все ще тримає її зап'ястя.

-Алексе!

-Ніби я сам в захваті. - Хлопець виглядав так, наче з'їв щось не те.

Вони просто на дух не переносили одне одного.

І так було завжди.

-Ей. - Дівчина відновила свій незворушний вираз обличчя і заговорила.

-Що? - Алекс явно не мав великого бажання розмовляти.

-Ми точно вляпались у якусь халепу. Але... ти віриш в це?

-У що? - Хлопець в черговий раз посміхнувся. - Ти мене прекрасно знаєш, я б ніколи не повірив у магію, але ми не можемо заперечувати фактів.

-Це важко назвати фактом...

-О, та невже?

Хлопець вказав на яскравий надпис в небі над університетом.

«~Гравці, на старт~»

-Чому тільки ми можемо це бачити? - Зітхнули двоє в унісон.

Цей надпис з'явився в небі кілька днів назад і, як з'ясувалось, ніхто крім цих двох не знав про його існування. Тільки через це вони: знавець гуманітарних наук та семи мов, чемпіон університету з фехтування Королева льоду Лілія Альк та знавець природничих наук, спортсмен і програміст Джокер Алекс Ріттер, вирішили зустрітися.

Вони були геніями, які нізащо в житті не повірили б у щось, що не може бути пояснено наукою. Навіть цьому надпису на небі могло знайтись раціональне пояснення.

Так вони думали до того, як він змінився.

«~Гра починається~»

І перед кожним з них з'явилися правила гри.