My past🌒 Your future🌘

8🔥

—Де...я? — запитала себе СуХі. — Що це за місце?
Місце, де знаходилася СуХі було досить дивним. Ні, правильніше було б сказати нереальним.
СуХі була вражена красотою цього місця: вона стоїть на одному з високих пагорбів, а за спиною простягається нескінченне поле з пахучими польовими квітами, в далечині видніється височенний водоспад над яким, як міст простягається барвистих кольорів веселка. По правому боці внизу пагорба шумлять морські хвилі і видно, як зграя дельфінів скаче по них викрикуючи привітання їхньому гостеві.
Місце було чарівне і воно зачаровувало не тільки своєю красою і чудовим безкрайнім пейзажем, але й свіжим морським бризом поєднаним з запахом квітів. Відчувалася така незвична легкість та спокій, що СуХі на секунду здалося, що вона потрапила в рай.
— Невже я померла?
— Мяу. — за спиною почувся голос. СуХі різко обернулася і не могла повірити своїм очам. Перед нею стояв Мокко, її маленький чорний пухнастий котик.
— М-мокко... — СуХі не могла повірити своїм очам, по щоках потекли сльози і вона без вагань побігла обіймати своє пухнасте чудо. — Я так тебе давно не бачила...чому ти пішов? Я так за тобою сумувала!...
Відповіді не було. Мокко просто дивився на неї спокійним і водночас співчутливим поглядом. Вона вже бачила цей погляд і ці очі...
   Яскраве сонечко не стало чекати і прямим ударом попало по очах дівчини від чого та одразу прокинулася, але крім проміння вона краєм вуха почула, що на кухню, щось шумить, крім цього, долинав приємний запах жарених яєць з беконом. Це досить таки насторожило дівчину.
— Може, це батьки приїхали? Але вони мали повернутися з Пусану не менше ніж через місяць. — подумала Сухі.
Взявши страх під контроль, Сухі, взяла перше, що попало під руку. Це була біта, яку вона чисто випадково забрала з собою, коли разом з СонХі захищалися від старшокласників з паралельної школи.
   Спускаючись по сходинках смачний запах бив ще сильніше і від цього в СуХі прокинувся апетит. За плитою стояв хлопець.
— Юнгі?! — прокричала вона, від чого той аж підскочив від переляку. — Ти, що взагалі тут робиш, і як ти проник в мій будинок?
— Чому так лякати то?.. — запитав він. — І так, доброго ранку. Я приготував сніданок, тому йди швиденько приведи себе в порядок і приєднуйся.
    Через свою зацікавленість вона й забула, що повстала перед "злочинцем" в піжамі з милими кошенятами. Попрощалася СуХі з Юнгі разом з рум'янцем на щоках.
   Привівши себе швиденько в порядок дівчина спустилася і сердито глянула на свого непроханого гістя.
— Не злися, я тобі зараз все поясню. — винувато говорив Юнгі.
— Я буду ДУЖЕ рада почути пояснення.

•POW•Юнгі•

Юнгі досить таки рано прокинувся, але навіть не дивлячись на це на вулиці вже їздило багато машин. Він зробив собі каву і млинці з яблучним вареням і відправився на балкон, щоб смачно перекусити. Юнгі був певний, що в цей день нічого поганого і неочікуваного статися точно немає, але його плани різко змінилися.
   Перед дверима СуХі стояв той самий чоловік, який перетнувся з хлопцем в парку атракціонів. Він довго крутився біля дверей дівчини і на секунду здалося, що він хотів проникнути в середину, але ніяк нне міг. Відбувалося це приблизно 10 хвилин поки незнайомець не помітив, що за нии хтось дуже пильно стежить.
   Чи побачив він Юнгі чи ні, невідомо, але ймовірність того, що його будуть підозрювати є велика.
  Незнайомець не гаючи часу швидким кроком пішов вулицею прямо, а тоді завернув за поворот і пропав з поля зору.
— Тут, щось не чисто. — мовив хлопець. — Схоже доведеться навідати мою дівчинку.

•POW•End•

Розказавши СуХі ситуацію, та сильно здивуваламя і сказати, що вона не була налякана це нічого не сказати, адже одне діло розмахувати бітою, а друге діло нею по справжньому оборонятися.
— Але це не вирішило мого запитання: Що ти тут забув?
— Прийшов навідати, переконатися чи ти в порядку і водночас віддячити за твою доброту. — на його обличчі розцвіла мила і добра усмішка.
— Айщ, добре, дякую, а тепер я буду їсти, бо я голодна. — СуХі взялася за поїдання смачного сніданку. Було видно, що їй дуже сподобалося, адже іскринку в очах приховати було важко.
— Ти така мила, коли їсиш. — мило усміхнувся Юнгі.
Від цього неочікуваного компліменту, СуХі ледь не подавилася беконом.
— Кхм...д-дякую! — на її обличчі знову одразу з'явився помітний рум'янець.
   Юнгі швидко доїв свій сніданок відставив все в раковину і знову сівши за стіл почав пильно спостерігати за СуХі. Дівчина звісно вдавала вигляд, що нічого не помічає, але їй було досить таки незручно від погляду хлопця.
— Все, я поїла, — поклавши тарілку в раковину вона обернулася в сторону Юнгі, - було дуже смачно, дякую.
СуХі вже хотіла йти на гору, але раптом Юнгі хапає її за руку і притягує до себе.
— Т-т-ти, що робиш?! — прокричала вона.
— СуХі, не рухайся. — з вус хлопця, це прозвучало, як попередження.
— Що таке?.. — тихо запитала вона.
— У нас непрохані гості. — Юнгі ще сильніше притулив дівчину до себе. 
СуХі стояла, як вкопана, вона не розуміла, що відбувається і кого побачив Юнгі.
— СуХі, послухай, те, що ти зараз побачиш повинно залишитися тільки між тобою і мною. Обіцяю, я тобі все поясню, а зараз встань позаду мене.
   Єдине, що встигла побачити СуХі після того, як Юнгі накинувся на незваного гостя так це котячі вуха і хвіст.

Нова глава💛
Якщо сподобалося то:
Коментуйте💬
Ставте зірочку⭐