My past🌒 Your future🌘

14🐿

  •POW•Розмова•

 В кабінеті стояла тиша. Єдине, що було чути - це шурхіт аркушів, клацання по кнопках клавіатури та «миші». В повітрі витав запах сигар і ледь відчутний приємний аромат коньяку. Раптом, почувся стуків в двері.
—Заходьте. — з кімнати долинув басистий чоловічий голос.
У приміщення зайшов юнак з  золотим, наче, ранкове сонячне проміння волоссям і блакитними, як лагуна очима. У руках він тримав тека з документами та іншими, не менш важливими паперами.
— Це документи стосовно нової техніки для обробки комп'ютерних деталей. Їх потрібно підписати.
Блондин поклав тека на стіл і став чекати нових вказівок шефа.
— Я зрозумів. Це все?
— Не зовсім, — заперечив блондин, — у вас сьогодні зібрання о 16:00, ви забули?
— Зібрання? Так, звісно. - басистий голос звучання якого було настільки спокійним і монотонним, «навіював» не тільки сон, але й краплю незрозумілої тривоги. — Дон Ук, є інформація щодо молодшого?
— Поки що, ні, шеф,  — намагався впевнено говорити юнак, — але наші агенти слідкують за ним щосекунди, тому, якщо надійде будь яка нова інформація стосовно руху, задуму, перевтілення чи ще чогось тому подібного, ми вас повідомимо.
— Без сумніву, я впевнений, що повідомите. — голос притих давши собі паузу на смакування ще одного ковтка бурштиново-золотого напою. — А СуХі?
— СуХі? — перепитав блакитноокий. — Ви про ту дівчину з якою живе ваш...кхм...
Хлопець не встиг договорити, як замість нього продовжив його головнокомандувач.
— Так, з якою живе Юнгі. Ви стежите за нею? Про неї є інформація?
— Інформація? Так, звісно, але вона не є настільки важливою, точніше, вона не варта уваги. Навіщо вам?
— Дон Ук, я вважаю, що сам розберуся для чого це мені. Все, що я від вас вимагаю, це спокійно спостерігати і доповідати мені про все, що з ними відбувається.
— Т-так, шеф, я зрозумів. Буде зроблено.
Після цього Дон Ук вийшов з кабінету легко закривши за собою чорні полаковані двері. Знову повернулася знайома тиша, але вже без шурхоту паперів та клацання кнопок клавіатури. Басистий, впевнений голос також мовчав вливаючись у тишу, наче бажаючи стати нею.
— Ще трохи, — пронісся шепіт, — ще трохи...

•POW•End•

— І куди ми на цей раз збираємося? — зацікавлено запитав Юнгі. — На мою думку, буде правильніше залишитися дома і... — не встиг від договорити, як в нього прилетіла чергова подушка.
— За що?
— Радій, що не ваза. — сказала СуХі, вдягаючи білі носочки з візерунком авокадо збоку. Світло голубі джинси чудово поєднувалися з кремового кольору топом і носками, а більшої привабливості і деякої вишуканості підкреслював неакуратний пучок з волосся на голові. — Чому ти стоїш, ти не збираєшся зі мною на прогулянку?
— На скільки сильно я можу бути впевненим в тому, що ти не вб'єш і не закопаєш мене у якомусь саду?
— З чого ти взяв, що я тебе в саду буду закопувати? — здивовано запитала та. 
— Ага, тобто ти на мене не сердишся?
— Я цього не говорила. — СуХі усміхнулася і вийшла з кімнати проходячи повз хлопця. Збираючись спуститися вниз по сходам вона обернулася до нього і додала: — Я не буду тебе закопувати в саду, тому що ми йдемо в парк. Там набагато більше місця, тому в тебе є вибір між деревами під якими ти можеш буди розміщений.
— Сама доброта. — подумав він.
Через кілька хвилин Юнгі також був готовий. На ньому чудово «сиділи» біла футболка, а на ній клітчатий червоний кардиан. Чорні, рвані на колінах джинси і білі носки.
Виходячи з кімнати, він вхопив свої гроші, які лежали на столі і хутко спустився до СуХі, яка чекала хлопця при дверях вже взута.
— Чому ти такий повільний?
— Могла сама піти, а я б догнав. 
— А якщо мене хтось вкраде! — запротестувала та.
— Ага, а потім будуть просити, щоб назад забрали. — сміючись сказав Юнгі.
— Надіюся ти встиг вибрати дерево. — усміхнулася СуХі після чого відчинила двері і вийшла з дому.
— Ей, зачекай. — прокричав їй вслід хлопець.
На дворі «стояла» жарка погода. Вітер майже не відчувався, лише час від часу на кущах та деревах виднілися рухи листя. Юнгі та СуХі недовго думаючи одразу попрямували за холодним морозивом.
—Тобі пломбір? — поцікавився той.
—Я сама за себе заплачу.
—Ні, сьогодні цим займуся я.
—Але...
—Ніяких «але».
Хлопець заплатив і вручив цей блаженний, рятуючий хоч від найменшої спраги  «скарб» в руки СуХі.
— Дякую. 
—Завжди прошу.
— До речі, СуХі в мене тут «розцвіла» одна ідея. Я впевнений вона тобі спо... — Юнгі зупинився. Повз нього пройшовся чоловік. Не те щоб дивний, а саме навпаки досить нормально одягнений чолов'яга. Уваги до себе не привертав, але Юнгі щось в ньому...зацікавило? Ні, скоріше зацікавив запах, а якщо бути точнішим, то трішки насторожив. 
— Юнгі, все гаразд? — стурбовано запитала дівчина.
— А? Що? Так, все гаразд, просто, мій нюх став більш чутливішим ніж був до поєднання мене і Мокко.
— Гаразд, а що стосовно твоєї ідеї, яка можливо мені сподобається?
—А, точно, я хотів запропонувати тобі подивитися сьогодні вечором фільм. Як тобі? А коли будемо йти до дому купимо ще попкорн і інші смаколики.
—Слухай, а це серйозно хороша ідея. — погодилася з ним дівчина. — А який фільм глянемо?
— Ну, наприклад «Быть с тобой» або «Чистая любовь»? 
— Я не буду дивитися з тобою романтику.  — саркастично сказала СуХі.
— А жахи?
— Комедію.
— Комедію?
— Так.
— Гаразд, давай комедію.
— А в кого дивитися будемо?
— Давай в мене. — сказав хлопець. — Може ще на ночівлю залишишся?
—Дякую, але обійдуся. У такому випадку краще давай глянемо в мене.
—Домовилися. — погодився Юнгі.
— До речі, може вже прогуляємося в парку? Там хоч тіні побільше буде і прохолодно.- запропонувала вона.
—Так, ти права, тим більше, людей багато там точно зараз не буде і є більша можливість зустріти їх.
— Зустріти їх?
— Зрозумієш коли прийдемо.
—Мені вже почати боятися? 
— Усе в межах закону, не переживай.
Вони посіялися і попрямували дорогою в парк.
Тінь від дерев так і манила до себе в прохолоду, а легкий вітерець тільки збільшував це блаженне відчуття насолоди. Ще більшої радості додавало те, що в парку справді було не багато людей. В більшості випадків це були парочки закоханих або друзів. Кожна компанія займалася своїм: одні слухали на лавці музику і схоже удавали, що вони на концерті однієї з улюблених груп, другі розмовляли про щось між собою і сміялися, а треті, як і СуХі жаліли, що вийшли в таку жару гуляти.
— СуХі, я хочу в один прилавок зайти, тому зачекаєш мене тут? — запитав Юнгі. СуХі розуміла, що він щось від неї приховує, але вирішила не ставити запитань саме зараз, адже їй критично потрібно було в тінь.
— Гаразд, я зачекаю тебе ось на цій лавочці. — вона пальцем вказала на одну з найближчих лавочок темно-коричневого кольору, яка стояла в тіні яблуні. — І будь ласка, прихопи воду, коли будеш вертатися.
— Зрозумів, тоді я швидко.
Юнгі пішов швидким кроком вздовж вулиці, а потім завернув за ріг одного з будинків, а СуХі в свою чергу попрямувала до уявно позначеної нею лавки. Важко описати, що вона відчували сівши на неї, але вставати з неї точно вже не хотіла. І знову легкий вітерець подув в обличчя.
— Як приємно. — подумала вона, але її думки різко перервав легкий стук по лавці. Вона обернулася і побачила маленьку руду білочку, яка жваво побігла до паралельного від яблуні дерева.
—Білочка! — скрикнула дівчина.
— Їх тут багатенько. 
СуХі повернулася і побачила перед собою Юнгі. Він протягнув їй щойно куплену пляшку прохолодної води. В цей момент вода Сухі менше всього хвилювала, адже в думках була ціль побачити ще одну руденьку красуню.
— Ходи, я тобі дещо покажу. — Юнгі ніжно взяв дівчину за руку і повів за собою. В цей момент в середині СуХі щось, наче, «клацнуло». Вона не розуміла, що саме, але це відчуття було приємним. Хоча, Юнгі не раз брав її за руку, але чомусь саме зараз, вона щось відчула. Виникла купа запитань до самої себе на які відповідей вона не знала.
   Парк був невеликим, але думаю його було достатньо щоб зайти в таке місце, де тебе не знайдуть, що саме і зробив Юнгі завівши СуХі у віддалену його частину. Він глянув на неї і жестам показав їй бути тихо, тоді він підійшов до найближчого дерева і дістав  з кишені два горішки. Він кілька разів постукав їх один об одного і почав чекати. СуХі здогадувалася, що може далі статися, тому сиділа, як «мишка» і уважно спостерігала.
   Пройшло від сили дві хвилини, як почувся тихий писк. На одній із гілок сиділа білка, яка з цікавістю дивилася на руки хлопця. Тоді Юнгі ще раз легенько стукнув горішками і почав разом із СуХі чекати, коли руденька почне спускатися. Звісно вона довго вагалася, адже для неї це могло бути небезпечно, але горішки були доволі великими, тому все таки вона вирішила спробувати і вже за мить вона повністю спустилася з дерева. Її крихітні лапки швидко потягнулися до одного з круглих коричневих «м'ячиків», а СуХі всіма силами намагалася не запищати від того наскільки це було мило бачити, як Юнгі годує маленьке пухнасте чудо. Після, білка хутко полізла по стовбуру дерева і сховалася за листям.
— Хочеш спробувати? — тихо запитав він.
—Так! Дуже хочу!  — в очах були іскри бажання і захоплення від цього.
Юнгі ж в свою чергу знову усміхнувся своєю приємною усмішкою і повів її далі до наступного дерева. Він дав їй горішки, а та почала робити все так, як робив хлопець. Хто б міг подумати, що білки в цьому парку настільки відважні і настільки люблять горіхи. Почувши цокання майбутньої їжі дві руді голівки вилізли із свого невеличкого дупла. Звісно у них також були вагання, але одна з все таки вирішила спробувати і використати шанс, а друга поплелася хвостиком за нею. Ті двоє стояли біля рук СуХі і тихенько, наче, «перешіптувалися» між собою.  Одна з них вилізла на долонь дівчини і почала розглядати один з горіхів після чого взяла його і піднялася назад в дупло. Те саме зробила і друга після чого також сховалася в своєму дуплі.
Радість в очах СуХі так і лилася і це в прямому значені цього слова, адже на її очах з'явилися маленькі сльози радості. Юнгі аж ніяк не очікував цього, але був надзвичайно радий, що зміг подарувати їй таку можливість.
   По дорозі додому СуХі тільки й говорила про тих двох білочок і наскільки важко було от так триматися і не запищати від радості. Потім вони зайшли в один з найближчих біля дому магазинів, купили багато їстівного і попрямували одразу до будинку СуХі, де почали готувати все необхідне до перегляну після чого піднялися в кімнату дівчини, зручно вмостилися на ліжку і почали вибирати комедійний фільм.
—Пропоную переглянути комедію «Полицейский на подиуме». — запропонувала Сухі. — СонХі казала, що цікава і досить таки смішна.
—Гаразд, я не проти. — відповів хлопець.
Ті двоє не переставали сміятися, адже на кожному моменті було щось смішне. СуХі повністю влилася в перегляд, а от Юнгі сидів трішки насторожений. Його цілий день не покидало відчуття, наче, їх з СуХі хтось цілий день переслідував і просто не спускав з них очей. Можливо, той незнайомець був з них? було багато запитань, але хлопця зараз хвилювало не це. Юнгі все ще не покидало те відчуття, здавалося, що за ними досі стежать.
   Дякуючи своїм новим котячим здібностям, окрім хорошого нюху в нього був чудовий слух. Через голоси та музику в фільмі проста людина б нічого не почула, але він добре знав і чув, що в будинку вони точно не одні.

Нова глава💛
Якщо сподобалося то:
Коментуйте💬
Ставте зірочку⭐