Жовтневий вечір був напрочуд морозним. Легенький іній закутав траву і перила. На вікнах будинку збирались крапельки конденсату. Повітря було тяжке і надто насичене. Але дихати було легше ніж коли-небудь.
Він сів на другу сходинку від землі, ноги торкалися ґрунту а руки нерухомо висіли на зігнутих у колінах ногах. Легені відчайдушно проводили обмін з природою: я тобі цей собачий перегар, а ти мені кисень, нову душу і бажання жити. Нечесно. Але це все ж відбулося. Окрім душі. Вона моногамна як би ти її не цурався. Меланхолійний настрій був нечастим гостем в його голові. Найчастіше, в такі от моменти: коли він був п'яний і занепокоєний. Обмін , тим часом, продовжувався, повітря: кисень, інші гази, морозні частинки, аромат вишні все наповнювали його легені. Вишня?... Звідки в жовтні вишня?
Отакої, хлопчина так глибоко занурився у себе, що й не помітив як сюди прийшов хтось іще. Обернувшись, Чонгук побачив ці смоляні очі, що ні з чим не сплутати. Вони дивилися зверху вниз якось зашифровано. Чон був п'яний, тому не зрозумів до кінця. Хоча, він не впевнений, що вийшло б, якби він був прозоріше скельця. Техьон. Погляд Чонових очей спускався нижче, на руки, витончені пальці яких надто ідеально тримали цигарку. Певно, саме вона була джерелом того насиченого аромату вишні. Гук витріщався на Техьона декілька хвилин, та все це можна було виправдати алкоголем, що рікою лився в його венах і артеріях, тож він не соромився своєї поведінки. Поки.
Він поглядом і помахом руки запрошує Те сісти на одну з ним сходинку. Він погоджується. Вони сидять. Мовчки. Знову. Кожен думає про щось своє і одночасно ні про що. Тиша така, що можна почути стукіт Чонгукового серця. Аж ось, чоловік із смоляними очима пропонує Гуку цигарку. Свою. Трохи раніше підпалену. Чон же ніколи не палив.
Він швидше фанат фрази "в здоровому тілі здоровий дух", але розумів всю її цинічність, адже , скільки б ПП-десертів він не з'їв, скільки б кілометрів не бігав, душа у нього моногамна, а психіка все така ж, нестабільна. До того ж табличка "буде що буде". Тому він і бере цигарку, вдихає її дим, як уміє, тобто ніяк, і очікувано заходиться кашлем, як той астматик.
- Ти що, ніколи не палив?- прилітає Чону у мутну свідомість від Те
- Ні - прямолінійно
- Чому ж не сказав? - і очима тими прекрасними дивиться вдаль
- Про що?
