Техьон дав Чонгуку шолом, проінструктував і наказав триматись за нього, тобто обійняти зі спини міцніше, щоб у разі чогось не стати кляксою на асфальті. Чонгук слухняний. До того ж, лишень повний придурок втратив би такий шанс. А Гук у нас розумний, відмінник, душа компанії...
Та зараз не про нього. Техьон. Чонгук так чи інакше відчуває його аромат. Вишня, як неочікувано. Навіть шампунь, і той вишневий. Треба буде спитатись у нього колись, чого саме так. Але це потім. Відчуваються легкі нотки металу та газів з вихлопної труби, трохи табака.
Залізний кінь газує, ніби поранений в лісі дикий звір, і вони вже виринають на пусту автомагістраль. Руки обпікає холодним повітрям, у вухах свист, а краєвиди швидкими кадрами змінюють одне одного.
Вони зупиняються лиш через пів години їзди. За цей час, Чон встиг подумати, що цей Техьон може виявитися маньяком чи збоченцем якимось. Таргани вже склали 1000 і 1 сценарій смерті хлопчини. Але, здається, все обійшлось. Немає в Техьона ні сокири ні ножа, ні чогось ще, щоб б було гостре і ріжуче. Окрім підборіддя. А тут вже самі думайте, що для Чонгука є небезпечнішим. Це підборіддя чи гостра сталь.
Вони сідають на вогку землю прямо над обривом. Звідси відкриваються чарівні види на нічне місто.
Техьон знову палить. Вже не пропонує Чону. Мовчать декілька хвилин. А тоді Гук чи то від адреналіну в крові, чи то від того ж алкоголю , задає питання , від якого зразу ж червоніє.
- Який твій тотемний предмет? - розуміючи всю абсурдність питання , спішить виправитися- Тобто...Ну ось ким ти себе уявляєш, якщо не людиною? Юнгі он камінь, Джин- пиріжечок .
- Я раніше і не думав якось про це. Але, якщо вибирати, то певно якийсь лісовий вогник. Ну або вишня?- чи то питає, чи стверджує Техьон - А ти хто?
- Я? Я свічка. До речі, чому вишня?- головою в бік цигарок киває, хоча має на увазі не лише їх
- Просто люблю вишню. У неї такий аромат... Терпкий, пряний . Тож... А чому тоді свічка?
- Секрет- і усмішку ховає у комір
- Серйозно? Тоді запитаю у Чіміна- жартівливо ображається Те
- Питай. Жодна жива душа крім мене цього не знає.
- Цікаво. Значить, я буде першим - самозакохана посмішка і смішинки в очах
- Спробуй- звучить надто вже серйозно
- До речі, Гу - і це його "Гу" прямо в серце припадає- не хочеш завтра приїхати на мою гонку? Просто мені конче необхідна група підтримки.
- Оу, але я ніколи не брав участі в таких заходах, я не знаю, що маю робити , і...
- Ти б хотів?- а смоляні очі, прямо як чорні безодні, вгризаються в його дзеркало душі
- Так
- Тоді все інше не проблема. Просто буть там. Зі мною- і рука його гаряча, накриває прозябші пальці Чонгука.
- Добре, о котрій? Куди під'їхати?- ледь вимовляє він, чи то від холоду, чи від пекучої руки Те
- Я заберу тебе о 5 біля твого університету, твої пари закінчаться?
- Так, гаразд, домовились- на вустах вакханалія з тремтячої посмішки і покусаних до крові губ від нервів .
Вони говорять ще довго, на циферблаті - п'ята година ранку. Чімін безперестанку звонить, наставляє сусіда, як та квочка над своїм циплятком, а Техьон збоку тихо сміється, прикриваючи рот рукою, підслуховуючи розмову.
Тоді знову пів години вони розрізають промерзле повітря. Вже біля самого гуртожитку, Те просить його нік в какао тоці. Бажає солодких снів, і їде геть.
А в Чонгука ще декілька годин в легенях аромат вишні, металу й табака. На зіницях відбиток смоляних очей, а руки горять від своєрідного танцю з чужими пальцями. Чи від холода, що пронизував шкіру?... Та кого це хвилює. Він вперше за довгий період так довге провів час.
І вперше ця свічка так близько до свого кінця, так як і до вічного щастя.
Адже, навіть якщо у цьому світі є дві сторони медалі, то в Царстві Моногамних тимпаче.
