Цей ранок напрочуд відрізнявся від інших. Замість теплого комфортного ліжечка - тверда й сира земля, хоч і застелена шарами простирадел і дном палатки.
Звуки ж і запахи були неймовірні. Птахи із самого ранку ледь-ледь переспівувалися між собою, літній легіт шуршав листочками дерев, доносив запах хвої десь із чащі лісу. Недалеко дзюрчав лісний струмочок, а легені наповнював запах роси, свіжості і вже звичної вишні.
І лише відчувши весь спектр навколишнього середовища Чонгук розплючив свої тяжкі, мов свинець, повіки.
Зверху на нього витріщалися смоляні очі, гіпнотизували поглядом, як зміїні. Господар їх щось прокручував в голові, без перестанку зазираючи в нетрі Чонгукової душі.
Другий же так і застиг. Нерухомо, трохи перелякано, своїми кролячими рисами обличчя вдивлявся в смолу напроти. Лиш вії його трепотіли, як крильця метелика.
Прийти до тями їх змусив голос Чіміна, що з самого ранку був як та дзиґа.
Назбиравши трохи гілок для багаття, залишивши приготування їжі на Сокджина, а сон на Юнгі, хлопці пішли саме до того струмочка вмитися й привести зовнішний вигляд до ладу.
З того моменту, як Те ні з того ні з цього скинув із себе одяг, зайшовши до води, очі Чонгука магнітом були приковані до його тіла. Він жадібно розглядав кожну ділянку шкіри, насичував палітру свої очних кришталиків до того часу незнаною бронзою. Розглядав кожне тату, карбуючи у пам'яті цей момент як один із найепічніших у його житті.
А тоді мить, і його ніби холодною водою ошпарили. Чарівна вийшла б метафора, якби не жорстока реальність.
Студена вода, як той паразит, заповзала у вуха, очі, ніздрі, під футболку й шорти. Здалося, вона на мить просковзнула його артеріями, прямо до моногамного серця, жадаючи остудити його запал і присоромити такі нахабні очі. Рівно до того моменту, як легені знов не насичилися киснем разом із такою рідною вже, вишнею.
Техьон стояв близько. Панічно близько. Настільки, що омита кришталево холодною водою шкіра, знов палала від його дихання. І знову все ніби завмерло, очі в очі, одне дихання на двох і ні слова в голос. Їх душі говорили. Тихо, повільно, але напрочуд пронизливо.
Чімін, що хвилину тому штурхнув завмерлого Чонгука до води, нахабно всміхався, інші ж теж якось надто лагідно дивилися на цю картину. Окрім Намджуна, той не розумів, що відбувається .
І знову ніби все повертається у правильне русло, розірвавши контакт їх очей, поки Чонгук ще лишався у невеликому трансі, Те жваво підхопив його під коліна й за спину і чимдуж булькнувся з ним до води. Той же у відповідь почав оббризкувати його водою . За такими іграми, вони й не помітили, як зостались одні. Поки Чонгук шукав фігуру Техьона десь під водою, той неочікувано винирнув ззаду, і палко обійняв хлопчину за спину. Міцні руки сціпилися замком на талії, ніс Техьона торкався вуха хлопчини, а гаряче, нерівномірне дихання обпалювало шкіру.
Серця забилися в унісон, Чонгук інстинктивно поклад свої долоні поверх рук Техьона, і дихав так само агресивно, як і другий. Не зрозуміло правда, чи то від цих активних водних ігор, чи від ситуації, чи від самого Чонгука .
Неочікуючи від самого себе, Чонгук повернувся у міцних обіймах хьона. Так зручніше, так знову очі в очі, руки на міцних плечах, волосся, як ті бурульки навесні, вії дрижать, мов легіт і їх тріпоче, а губи надто вже нервово вдихать вишню.
Мить, і вже вуста їх заходяться в божевільному танці. Повільно, обережно, це переходить у відчайдушне бажання поглинути одне одного, увібрати в середину себе, вигравіювати в голові лише образи одне одного. Щоб запам'ятати. Навіки.
Руки безцільно блукають мокрим, холодним волоссям. Тіла їх дрижать, як осінні листки, а губи ніяк не наситяться.
Коли в легенях не лишається більше повітря, вони повільно роз'єднують свої вуста. Так, щоб не злякати. І самим не відскочити зі страхом помилки.
Тепер жодна вишня в легенях не зможе замінити це відчуття насиченості, коли одне дихання на двох .
Чонгук обережно заглядає в очі навпроти. Руки все ще на плечах, дихання в Техьона важке, але в очах... У тих глибоких очах замість густої і чорної смоли зірки засяли, створюючи нові сузір'я, нові галактики й світи...
Поки Чонгук не помічає, розглядаючи нові Всесвіти, що відкрились йому в, до цього моменту смоляних, очах, Техьон бачить маленький спалах світла в кришталиках душі навпроти. Це тепло розпливається карими райдужками , переливається поглядом прямо до душі Техьона, прямо як кров, змішується із його власним полум'ям всередині, із сотнями зірок і тисячами планет.
І фетіль його загорівся. Душа віднайшла своє полум'я й натхнення.
