Плани на літо у Чонгука не були надто особливі. Довчити те, що не зрозумів; працювати у незмінному магазинчику; як випаде шанс, зустрітися з друзями. І Техьон. Думки про нього теж стали незмінною складовою не лише плана на літо, а й усього Чонового існування.
Але справжнім ударом під дих стає кемпінг. Чонгук так і не зрозумів чия то була ідея. Чи то вічно активного Чіміна, чи то безініціативного Юнгі... Але, яка різниця.
Три дні разом з друзями і Техьоном у палатках. Без душу і цивілізації, адже Чон не впевнений у тамтешньому мобільному зв'язку. Але, це все ж ліпше усього чим би Чонгук міг зайнятися вдома сам, тож , залишається сподіватися лиш на адекватність його тарганів.
***
Вирішили їхати двома легковими машинами. Одну вельми щедро позичив Джин, інша ж була Техьонова.
П'ять старших хьонів погрузилися до взбентеженого за свою крихітку Сокджина, забраши з собою всю їжу. А молодшим залишили всі палатки, спальники, змінний одяг, посуд, і так далі.
Не те щоб Чонгук жалівся на такий розвиток подій, йому все навіть подобається.
До того часу як він не прокидається від того, що його голова боляче б'ється об скло, а Те тихенько не посміюється від цієї картини і Чонових насуплених брів.
Хвилин п'ять він картає себе, що заснув, проспавши більшу частину шляху, і втратив такий шанс поговорити з хьоном. Далі ж вони сміються, Чон червоніє щоками, а посмішка до вух від щастя. Серце робить кульбіти, метелики у шлунку піруети.
До підніжжя невисокої гори приїзжають швидко, машини ставлять на спеціальну парковку, а далі, з усіма речами йдуть вгору.
Ліс так і чарує своєю первісністю. Високі дерева величаво супроводжують горе кемпінгістів . Вони всі ніби дихають, наче безмовно дивляться затуманеним поглядом.
Зрештою, вони вийшли на простору, запашну галявину. Хтось розкладав палатки, хтось розводив вогонь, хтось просто Юнгі .
Під вечір, на потріскуючому багатті, випускала клуби пару запашна каша з великого горщика. Це був час страшних історій, спогадів з життя, тихих таємниць і затишної компанії. Говорили довго, до глибокої ночі.
Трохи раніше, вони розклали три палатки. Дві побільше, і одну маленьку. А зараз з криками і гомоном вирішували на "камінь ножиці папір" хто з ким спатиме, і ні у кого не було бажання спати з вічно хроплячим Намджуном.
Чи то доля врешті змилувалась над Чонгуком, чи їй стало просто соромно, та Чон з Те на ці три дні ділили одну палатку на двох. Ще рано говорити, що лише смерть їх розлучить і бла бла бла, але хоч щось.
Не дивлячись на всі хиткі надії Чона, зайшовши в палатку, встиг він тільки покласти свою важку голову на м'який спальний мішок, повіки його зімкнулися і полинув він до царства Морфея.
А смоляні очі ще довго дивилися за рівномірним диханням , тремтячими віями, і милою родинкою прямо під жаданими вустами...
