В очах потемніло, коли поїдене корозією лезо, поцуплене із батькової бритви, хижим зубом вп'ялось в шкіру під ліктем. Тепла темна кров ніжно огладила метал і поспішила донизу на дірявий руберойд. Кирило не втримався від смішка: дах лише минулої весни перекривали, аби будівля старого заводу зовсім не завалилася, а той уже потріпався. Зовсім як він. Тільки вісімнадцять років як народився, а вже потріпався. Зносився й безбожно протікав брудними краплями на стелі примарних працівників верхнього поверху.
Сльози навернулись, горло стиснуло щипцями. Погода знову була на дощ. Холодний вітер рвав стару, затягану ледь не до дір, футболку. Пальці задубіли, лезо в них тремтіло, від чого глибина порізів була неоднаковою.
Він мав набратися сміливості й взяти на себе відповідальність за свої вчинки. Годі втікати, годі плекати марні надії. Годі виправдовуватися, що ні в чому не винен. Винен! Все скінчено! Скінчено, так нормально і не розпочавшись. Нікчемний кінець для нікчемного нього. Сильний крок слабкого чи слабкий сильного?
Різкий порив вітру хлистав його грубо остриженими темними пасмами по губах, опалював льодяним подихом обличчя й шию, пробирав до кісток, вивертав назовні. Яка іронія: тут він вперше плакав рівно дванадцять років тому, тепер же був останній. Чи важливо це? Ні, для нього це було вже не важливо. За кілька хвилин не буде важливо ніщо.
За ним не буде навіть кому побиватися. Сестра померла, намагаючись відшукати його. Батьки в запої й згадають про наявність сина лише якщо нікому буде збігати за пляшкою. А бабці ніколи не було ні до кого справи, окрім церкви і проповідей батюшки з храму. Анька скоро поїде на навчання до Франції, а Сеня... Сеня його ненавидів...
ČTEŠ
В моїй смерті лиш моя провина
BeletrieВ очах потемніло, коли покопане долею й поїдене корозією лезо, поцуплене із батькової бритви, хижим зубом вп'ялось в шкіру під ліктем. Кирило не бачив іншого виходу, аніж цей. Все життя він вірив в те, що його сестра померла через нього, що його бат...
