В моїй смерті лиш моя провина

Анька і Сенька

Вітер обпікав запалену шкіру. Він рвучко хлистав по обличчю й взагалі не скидався на хоч трохи літній. Над головою збиралися хмари й десь далеко розносився грім. Зранені передпліччя пульсували гострим болем й віддавалися важкістю в висках. Годинник на пожежній частині пробив восьму.

Будильник продзвенів восьму. Через годину Кирилко вже має бути у школі. Всю ніч він не міг заснути. Після смерті Іринки він цілий рік прожив у бабусі й тепер йому було лячно повертатися до тата з мамою.

Баба Валя, звісно, не була приємною жінкою й щоранку змушувала його підійматися вдосвіта, аби допомогти порати города чи господарство. Але вона й балувала його: приносила солодких льодяників на паличці з базару й навіть дозволяла брати несолодкий хліб у церкві — єдине, що подобалося маленькому Кирилкові у їх жахливих походах на всеношні.

Він не любив ходити до церкви. Там неприємно пахнуло ладаном, як у колишній Іринкиній кімнаті й заборонялось грати в ігри. Він любив грати в ігри та слухати музику, але баба Валя постійно осмикувала його, коли Кирилко починав підспівувати хору.

Кирилко сидів на кухні й допивав другу чашку липового чаю. Бабуся часто заварювала липу, коли на вулиці було холодно або коли нервувала. Вона казала, що її заспокоює злегка терпкуватий аромат залитих окропом суцвіть. Кирилко не знав, що таке суцвіття і чим воно відрізняється від квітів, але чай йому подобався. Він нагадував хлопчику про тихі вечори, що вони проводили з Іринкою в бабусиному домі минулого літа. Мама повинна була забрати його півгодини тому, але натомість в двері постукав батько.

— Де мій школярик? — закричав він в середину дому, так, що у малого Кирилка задзвеніло у вухах.

Батьків він не бачив майже рік і дуже сподівався, що вони за ним скучили так же само як і він за ними. Тому Кирилко зіскочив зі стільчика, на якому дриґав ногами уже з сорок хвилин, і похапцем, схопивши рожевий портфель з Русалочкою, бо «іншого не було» й вискочив в коридор.

Олексій Мальцев схуднув й посірів. Його колись гострі риси обличчя заплели набряками, а щоки вкрилися червоно-фіолетовою сіткою капілярів. Сіра сорочка в вертикальну смужку висіла на ньому наче була знята зі старшого брата, якого він ніколи не мав, й була заправлена в пожмакані темно-сірі брюки з лискучого матеріалу. Від нього несло перегаром.