В моїй смерті лиш моя провина

Найбільша помилка

Дощ вже давно змішався зі сльозами. Він вже не міг більше плакати, не міг відчувати нічого окрім німого болю, що все рідше смикав його руки смертельним розпеченим жалом. Перед очима плило від слабкості й власної немощі. Розуміння жахливості своїх вчинків огорнуло його вогкою ковдрою з жалю й безвиході.

Тремтіння пробрало льодом до кісток, пронизало нутрощі, вибиваючи найслабші думки з голови. Все, що залишилось у нього після смерті сестри — батьки, яким було на нього до чорта, аби горілка була, баба, що перетворила кімнату онуки на локальний відділ церкви в будинкові. Потім з'явилась Анька... але її скоро не буде. Вона поїде, виграла грант на навчання у Ґреноблі й покине його, залишить напризволяще з мінімальним набором балів ЗНО та вдаваною усмішкою й брехливими словами про те, що все в нього добре й з Сенею вони поговорили.

І вона не була в тому винна. Він сам. Тільки на Кирилові була провина за те, що вона нічого не знала про те, що він зробив і що зробив Сеня. Кирило сам збрехав їй. Він не хотів аби сердечна Анька відмовилась від мрії через друга, який не здатен впоратися з власним життям. Вона це заслужила. За ті роки, як з неї знущались однокласники за дружбу з Кирилом, й ночі, які вона провела без сну, допомагаючи йому втікати з лікарні чи вислуховуючи про проблеми з Сенькою. Він не міг поставити від загрозу її майбутнє.

Анька — єдине хороше й світле, що тримало його на цьому світі. Він не хотів аби вона бачила як він саморуч вбиває себе на даху старого заводу автомобільних шин.

— Такі як ти не заслуговують аби жити довго, — виплюнув йому в обличчя Сергій Горький одразу після того, як він розповів йому правду про його сина.

***

Випускний був у самому розпалі. Атестати вручили кілька годин тому. Це було нудне засідання з обов'язковим вальсом випускників з батьками й піснею для класного керівника, яке Кирило пропустив й Аньці довелось виступати самій. Він потім вибачиться перед нею.

Він прокинувся надто пізно, аби встигнути. Минулої ночі він так і не зміг заснути, весь час провертаючи в голові сценарій розмови з Сенею. Він не хотів нічого йому казати, це здавалось надто болючим після того, як вони посварилися. Але він обіцяв Аньці. Й не хотів стати брехуном у її очах.

Кирило поправив блідо-сіру краватку від старого костюма, який його покійний дід одягав на весілля з бабою Валею й вийшов з вбиральні. Чим швидше він вирішить свою проблему, тим швидше зможе піти звідси й більше не бачити нікого з цих людей.