В моїй смерті лиш моя провина

Післямова

Голова гуділа так, наче нею дзвонили в церковні дзвони на Великодній тиждень. Збоку чувся неприємний високий писк, а в тілі тяжким застиг тупий біль.

Кирило спробував відкрити очі, але темрява навколо не відпускала його. Невже це і є його пекло за те, що наклав на себе руки? Бути вічність прикованим до ліжка з якимись трубками на шкірі й неприємними звуками в темряві? Що ж, він цілком заслужив на це.

Раптом темрява видала нехарактерний, надто людський звук й стиснула його долоню. Кирила пробив холодний піт. Невже? Він спробував порухати пальцями. М'язи відізвались неприємним натягом. Він не зміг стримати глухий стогін.

З боку долоні щось ворухнулось. Ліжко під ним продавилося. Кирило вже не був певен в тому, що потрапив в пекло. Мить і приміщення спалахнуло хворобливе-білим світлом, яке може бути тільки в одному місці. Коли очі Кирила перестали сльозитися від різкої зміни освітленості, він побачив невелику шафу з ДСП, вішак для речей й юнака, що завмер напроти ліжка, все ще тримаючи руку на вимикачеві.

Сеня дивився на нього широко відкритими очима. Кирило навіть з такої відстані міг заприсягтися, що вони були червоними й опухлими, так, наче Сеня не спав кілька ночей.

Цікаве в мене покарання, — слова гострими лезами різали пересохле горло, але він не міг виносити тяжкої тиші, що повисла в палаті щойно світло загорілося, й перебивалась лише механічним писком кардіомонітора.

— Бовдур, — виплюнув Сеня й нетвердим кроком підійшов до нього.

Кирило думав, що Сеня вдарить його, закричить, піде геть, але ні. Він здивував його. Гарячі міцні руки охопили його за плечі й притиснули до тіла. Дихання когось іншого приємно лоскотало шию.

— Я думав ти помер.

— Я це й зробив, — Кирило коротко всміхнувся. Все ж, якщо його пекло було настільки схожим на рай, він не проти вмирати щоразу.

— Ні! Ні, бовдуру, ні, — Сеня щільніше притиснувся до нього, що дихати стало важче. — Ти не... ти тут. Живий.

— Але ж...

— Ти живий.

Впевненість в голосі Сені не давала шансів аби засумніватися в його словах. Та й навряд чи в пеклі було б так приємно, коли тебе обіймають й коли сорочка мокне від чужих сліз. Кирило спробував обійняти Сеню, але руки спалахнули болем й він гулко зашипів.