З уст живих

Розділ 3: Смертельний білет у Францію.

Легенький вітерець коливав моє волосся. Ранкова свіжість проникала в спальню із вікна. Я не втрималась і відкрила очі. Переді мною розцвіла велич стелі. Потягнувшись, я зрозуміла, як приємно вставати тоді, коли ти хочеш. Нас завжди будили у 8,  вели в їдальню  і на заняття. А коли ти вільний  від кайдан сиротинця, ти робиш, що душі завгодно.
Я встала і пішла на балкон. У 21 столітті не прийнято бачити природу, тільки монотонні  будинки, якщо ти, звісно, живеш  у місті.
Великі сірі титани, розгорнулися переді мною у світлі ранкового сонця.  Відблиски вікон, розливатися іншим,  яскравішим, білим сяйвом.
Я вдихнула повітря. І відчула це життя з іншого ракурсу.
Вчорашні події нагадували мені про небезпечні пригоди, які будуть переслідувати мене вічність.
У животі пробурчало.
Ууу жаль, що прийдеться відчувати голод, якщо стану безсмертною.
- І довго ти будеш так стовбичити?
Я різко крутанула голову в ліво. Домінік сидів, зліва від мене де були двері у вітальню. Юнак був одягнений тільки у білий халат і тапочки. Істинний багач.
Мені здалось, що щось змінилося. І я зрозуміла, що діло у зачісці. Праве випущене пасмо було заплетено у косичку. Це була дуже дивна, але особлива зачіска, бо я не впевнена, що таке хтось робить, особливо з пацанів.
Домінік  попивав вино  із хрустального бокалу.  На кавовому столику, перед ним, стояла книга. Хлопець дивився на мене , ніби думав, що я зроблю або скажу далі.
- Оу, ти тут. - не дуже радісно промовила я.
- А де ще? Сідай. - він показав на крісло що було біля нього.
- Ні, я піду душ прийму. А що сьогодні будемо робити?
- Тікати з Японії.
- Тобто?!
- Ну, нам дали строк. Але  судячи з вчорашніх подій, нам треба валити звідси. 
- А чого вони напали? І хто ними керував?- раптом згадала я про тіні.
- Що до першого, скоріше всього , вони хотіли забрати тебе, по наказу якогось чувака. Ми почали замічати, що багато напівбогів пропало безвісті, а деякі пішли з міста. І іморталісів теж, як кіт наплакав.
- А скільки їх всього на світі?
- Було багато. Хтось не дожив, а хтось не став безсмертним. Повноцінних іморталісів приблизно 10.
- Так мало.
- Ну, що поробиш,  за безсмертя треба платити. Тому якщо ти не гідний і у тебе не розставлено все пополичкам у голові, то помираєш.
Домінік відпив вина і подивився на горизонт заставлений кам'яними джунглями.
-  То куди будемо тікати?
- Я думав заїхати у Францію. А ще нам треба забрати дещо з США.
- Що саме?
- Один організм.
- Так все ясно стало.
- Зрозумієш, коли побачиш.
- А чому не можна казати зразу?
- Бо так не цікаво.
- Потім це вийде боком знаєш лі.- і гордо повернувшись, я почалапала до душової . Але епічно це не вийшло, бо я була вдягнута у платтячко-піжаму із єдинорогами у рожевих тонах.