З уст живих

Розділ 16: Усмішка

-  І хто тут суч*а ааааа???- почувся знайомий голос і перед моїм лицем відбувся удар  зі всієї сили.
Богиня відлетіла на сім метрів і почала потихеньку підводитись від цього удару з ноги
- Я матюкатися не дозволяла. Тео, давай!- сказала людина, яка стояла напроти мене.
Я все бачила  розмито, але потихеньку картина  набувала чіткості.
Моя голова розколювалась на дві половини, ніби мій власний організм хотів добити себе. А по моїй футболці лилася гаряча кров із шиї, де мене вкусила Лякливиця.
Я похитнулася і зрозуміла, що моє тіло остаточно не може рухатись,  і я втратила рівновагу
Тео підвівся і кинувся до мене, підхопивши моє тіло, та доторкнувся до землі. Враз, там де була його рука, появилися яскраво-голубі  руни, які  оточили нас навкруги, і там де вони були, почала створюватися стіна із води.Вона оточила нас, як купол, захистивши від Лякливиці, яка була замежами. І в той самий момент, зявилася білосніжнна печать,  і стара бібліотека спустилася під землю, давши розмах для битви, яка наступила.
- Ти дура? Сама  ж лаєшся!.-витер кров з своїх губ Тео, подивившись на особу, яка стояла у шортах і у чорному батніку в капюшоні.
   Він присів, підтримуючи одною рукою мене за плечі, а іншою -  тримаючи водяний бар'єр.
    Я відчувала його швидке дихання   і його теплоту.
   Видно, він скористався моїм відтягуванням часу, відновивши свої сили.
- Деталі нам не потрібні. Та й це вона перша почала.-відповіла дівчина.
Це була Катрін. Її волосся кольору блонд і рожеві очі дивилися на нас із якимось холодом.
Я подивилася на її руки, вони були у червоній крові. Не повністю, а трохи, ніби вона замастилася.
Але чому саме Катрін? Хоча...всі у нашій групі діти богів і точно не прості штучки...
- Ти не та, ким себе видаєш!-прошипіла богиня страху, повільно підводячись.
- А мені якось все одно.- фиркнула наша рятівниця.- і так ти нас чуєш, як бабуся старе радіо.
Дівчина повернулась до мене і присіла, витягнувши із свого серця  білу шаблю, яка сіяла білизною.
Навколо рукоядки були оплетені срібні колоски пшениці.А на лезі були руни "Єсть" і ще інші обереги, які зв'язані із силою господарки зброї, а іще були зображені зозулі.
- Бляха, якщо я б ще затрималась із пораненим, твоя б душа була б з'їджена..-сказала дівчина.
   Я не могла відповісти... просто не могла керувати своїм язиком, та й взагалі всім тілом...ніби не мою душу витягли, а м'язи.
   Я подивилася в рожеві очі Катрін і побачила них своє маленьке відображення, а особливо свої пусті очі.
   Мені здалось що моя душа іще витікає з мого тіла разом із кров'ю... ніби богиня страху ще висмоктує її із мене поки має час...
  Катрін простягла руку до моєї шиї і я відчула біль. Потім з'явилися чорні нитки, ніби із темної сталі. Вони з'єднювали мене із Лякливицею. Від них віяло холодом і кров'ю... так пахне страх. Бути одним при смерті, покинутим всім світом...
Катрін натягнула нитки і перерізала їх шаблею.
- Та...Як ти посміла?? Я тобі не дозволяла їх перерізати!!!- прогарчала богиня з-за водяного купола.
- Вона буде жити?-спитав Тео, не звернувши уваги на душороздираючі крики брюнетки, і не відпускаючи руки від підлоги, де й починалися його руни.
- Надіюсь, що ускладнень не буде... Але все залежить від неї, бо їй потрібно відновити свою душу і зв'язок із матір'ю.-сказала дівчина, прикріпивши свій погляд до моєї руни.- Такс, здається, у мене мало б залишитися трошки, треба рану тобі, все ж таки,  "заклеїти".
Катрін понишпорилась у кишенях свого батніка і знайшла маленький флакончик, де було трошки води із озера Життя.
Вона поставила шаблю на підлогу і відкрила пляшечку.
- Зараз у тебе такий стан, що ти ковтати не можеш, а шприця, щоб вести тобі у судину, я немаю, тому надіємося, що спрацює постаринці.- сказала  світловолоса і вилила вміст мені на руну.
   Я відчула величезний біль у шиї. Ніби хтось взяв ніж і почав мені різати відкриту рану.
Згодом біль пройшла і я зрозуміла, що рана не зникла, ніби той укус ще залишився на мені.
   Потім  я відчула на моїй шиї холоднюші пальці Катрін. Вона погладила мене по шиї, ніби фізично впевнювалась чи рани немає.
- Тео, скажи, скільки ти протримаєшся, бо ти гарненько шафу розніс.-перевела погляд на купол блондинка, забравши руку від моєї  руни.
- Стільки, скільки буде потрібно, але мені прийдеться тебе пропустити... якщо ти хочеш іти розбиратися із тою дамою. -відповів хлопець.
- Ти опустиш його, і зразу ж відновивш купол біля вас, і зробиш його щільнішим, але меншим. Та й та сволота точно буде не одна.-сказала Катрін, піднявшись на ноги.- А сама вона втекти тепер не зможе, бо я закрила вихід печатью рун.
-  А ти точно впораєшся? Тай ми можемо мішатися під ногами...-прослідкував за нею Тео.
- Ти недооцінюєш мене?-усміхнулася Катрін і ця усмішка здалася мені знайомою.- мені буде спокійніше якщо буду знати, що ви поряд. Та й вода захистить вас.
Дівчина почала вдівати білі рукавички, які урівноважують негативну і позитивну енергію.
- Тоді... на...раз.-привстав син води.- два...
- Три.-сказала дівчина  і кинулась із купола до зловмисниці.
Тео відпустив руку і купол мав  впасти рясним дощем на нас, але зразу ж відновився.
Чомусь картину за куполом ми бачили чітко не розмито, ніби вода це скло.
- Я керую бар'єром, тому його зруйнувати майже не можливо.- запевнив мене голубоокий.
   Лежавши на грудях блондина, я зрозуміла , яка я безпомічна. Як любий герой історії я розуміла, що слабка, а інші навколо мене, набагато сильніші.
"Якщо ти розумієш свою безпорадність, то ти знаєш де вершина і як до неї добратися..."
почувся у моїй голові дуже слабкий голос Ярослава Мудрого.
" Просто іди за ними і коли вийдеш з-під їхньої тіні, побачиш світ з іншого ракурсу"
І голос зник.
Так Мітсукі не розкисай! Пофіг, що ти не можеш рухатися! Пофіг, що у тебе залишилося 2/5 твоєї  душі!
Я подивилася на тих двох, що були за межами водяної стіни.
Катрін, коли вибігла з купола, зразу ж накинулась на богиню страху, щоб відволікти її поки Тео відновлював  бар'єр.
На перший удар блондинки Лякливиця відповіла витягнувши, із  одної душі на свому платті, білосніжну косу. Вона холодним відтінком перекликувалася із білосніжною шаблею Катрін.
Наша рятівниця відскочила після першого удару і перевела погляд на нас, щоб впевнитись, чи Тео зміг відновити купол, але їй прийшлось знову бути свідомістю в бою, бо на неї накинулась богиня.
Бій відбувався швидко, тому в моїй пам'яті закарбувались лиш холодні відблиски лез  і божевільні погляди двоїх.
   Вони схрестили зброю і від удару  по всій бібліотеці пішла вібрація, на наш купол теж це подіяло, тому картинка розмилася.
  ТЯ чула лиш звуки металу, удари, швидке дихання  і дві постаті. 
Через пару секунд бар'єр  знову відновився і ми змогли побачити продовження бою:
- Дівчинко, ти ж теж маєш страхи, покажи ж мені їх.-нанесла ще один удар косою богиня.
- Їх немає.-спокійно відповіла Катрін ухилившись від замаху і відповіла, наносячи удар шаблею у живіт брюнетки.
- А страх смерті?-нанесла удар ногою у Катрін, але та вчасно відстрибнула.
- Ніфіга, смерть- це спасіння.
- А страх залишитися самою?
- Ні, якісь у тебе погані уявлення про мене.- зайшла за спини дівчина.
- А страх, що твій любимий загине на твоїх очах?
Катрін зупинилася.
Богиня переляку знайшла нитку, яка зачепила серце блондинки.
- Він ще та живуча звірюка, тому якщо й помре я замовлю йому на могилу священника-стрептизера. - посміхнулася дівчина.
- Точно? Ти ж себе обманюєш.- подивилася, із хитрою усмішкою Лякливиця в очі дівчини.
Пустий погляд пронизив Катрін і її шабля впала.
- Д-До....- на лиці блондинки з'явився жах.
- Ти бачиш його смерть? Тоді подивись на того, хто любив тебе і відав життя, щоб найти твоє, але ти його забула. Відчуй його страхи його біль. Відчуй страхи любимого і тоді зрозумієш свої.-насувалася жінка, стиснувши косу у своїх холодних руках.
- Катрінн!!!!- закричав Тео, щоб відкликнути дівчину.
- Хах... я знаю протиотруту від твоїх видінь. Це фізичний біль.-прошепотіла білявка.
По руці дівчини покотилася тоненька струя крові.
Блондинка забрала руку, якою роздряпала собі передпліччя.
- Я ніколи тебе не бачила! Ти точно притворяєшся іншою людиною!-відсахнулася богиня, показавши, що вона налякана і вибита з колії.
- Ти не почула? Мені все одно.- підняла шаблю дівчина і замахнулися на богиню.
  Я відчула, як Тео стиснув моє плече і у нього пришвидшилось дихання. І я зрозуміла чому. Яким б ти майстерним воїном не був, ти все одно рано чи пізно наштовхнешся на лезо.
І я побачила картину, яка заставляла мене кричати "Нііііі!!"
Але у душі було виразне  "Чому!?"
Брюнетка зробила свій хід.
По холодному лезі текла червона, як літні троянди, кров.
Я почула виразний звук від першої каплі, яка впала на підлогу і розлилася кольором прекрасних літніх квітів.
   З ніжно рожевих губ текла кров.
Лякливиця різко забрала лезо коси і з переможним поглядом подивилася на ту, хто ледве дихав.
    Катрін зігнулася удвоє і закрила рукою велику рану  у животі.
     Я чула її хрипле дихання.
Вона ковтала останні ковтки повітря в надії, що можливо, вона зможе вижити і це лиш страшний сон.
   Дівчина  виплюнула кров, яка її душила, і подивилася знизу верх на Лякливицю.
   Але у її погляді не було страху лиш відблиск параної, який нагадував мені когось.
Божевільна усмішка, яка показувала, що її хазяйка не боїться крові, розлилася на устах-піонах.
І по тихій бібліотеці рознісся придушений сміх.
- Ти думаєш....що я..... помру?- сказала Катрін.
І підняла вона руки верх...
червона кров зникла ніби її  і не було. Велика рана покрилася знову персиковою ніжною шкірою. Лиш чорний батнік залишився не "вилікуваним" від нанесеного фатального удару.
Потім дівчина зробила, якийсь рух, ніби втягує із зап'ястя щось.
Це були теж нитки, чи то волосся...
Тепле жовте волосся набуло холодного білосніжного відтінку.
Шкіра стала кремовою
а очі...  діамантовими...
- Але я-як.- позадкувала назад богиня страху.
- Все ж таки, я придумала ці прийомчики, богине. Тому я теж можу ходити під маскою іншої людини...- почувся холодний голос.
- Скажи, ти ж теж маєш страхи, Лякливиця...?-подовжила дівчина.
- Д...
Срібна коса впала з рук богині переляку і по бібліотеці рознісся звук холодної сталі, який різав  вуха.
- Ну давай скажи ж моє ім'я!- божевільно сказала рятівниця,  приближаючись до брюнетки.
- Даї....я не буду!
- А точно, вам не дозволяють казати моє ім'я... я ж падша. Прикро.-зупинилася на хвильку білявка.
- Ненавиджу тебе... ненавиджу брата... ненавиджу вас обох!!
Богиня отямилася і накинулася з голими руками на біловолосу.
Але рятівниця не спала і зробила швидший удар ніж та.
Лякливиця полетіла в кінець бібліотеки, вдарившись об її стіни.
- Мені заважали гени справжньої Катрін, для такого розмаху, та й шабля не дуже міцна, еххх і все заради вас малі.-перевела погляд на нас, Даїра.
Я була якщо чесно шокована. По-перше бій не закінчився, тому треба було слідкувати за всім. По-друге... ЯКОГО ЧОРТА??
    Даїра була цілий час біля нас і ми навіть подумати про таке не могли. І чому вона тоді не поїхала у своєму обліку і їй прийшлось маскуватись під зовсім іншу особу? І чому....
   Так Мітсукі, всі питання ти задаш особисто цій чортяці, і так я нічого зараз не зможу дізнатись, чи то зрозуміти. 
Але саме дивне те, що Тео аж ніяк не дивувався ніби знав, що буде.
- Я тобі дам, сволота...- сказала Лякливиця, похитливо встаючи на ноги.
- Я й забула, що у богів немає тіла і ви хріна собі в обморок впадете.- повернулася до неї біловолоса.
- Ей.....а ти б мала б знати чому я саме тут напала на них, а не у Явь. І чому саме у бібліотеці...
- Тому що тут все просмоктано страхом незнання або отримання жахливої відповіді на найсокровеніше питання.- спокійно відповіла Даїра, дивлячись прямо в очі богині урівноваженим поглядом- так я знаю.
- І ти мала б знати, що всі душі, які померли від страху підкоряються мені.- сказала богиня випроставшись, із її білосніжних губ  текла чорна кров.
- Ага я вкурсах. А і ще тому, що мій розум і знання характерів, і дій інших осіб мене не підведе. Я вже достатньо час потягнула.Тому ти побачиш того, кого бояться всі.- клацнула пальцями дівчина.
І......
Це не можна було передати.
Бо нічого не сталось.
- І?- не зрозуміла богиня як і всі хто тут був, як і сама Даїра.
- Ну....давай пусти своїх там підопічних і можливо, щось, і відбудеться як, і у всіх фільмах, і книжках.- сказала дівчина.
- Е..... і що я маю відповісти на таке?- спитала брюнетка.
- Ну Хз, але за моїми розрахунками вони б мали з'явитися три секунди тому... Добре, почекаєм.
- Фіга я буду якихось гостей чекати....
- ДАЇРАА!!!!!!
Я перевела погляд туди звідки почувся жіночий строгий  голос.
   Це була Шендєн. Вона грізно дивилася на штрафника, тобто  на нашу рятівницю.
   Сама генерал стояла у своїй формі- чорному плащі із погонами і шавроном із руною П, напроти Даїри, точніше у іншому кінці бібліотеки, біля стола бібліотекаря.
Її чорне завивесте вкінцях волосся, слуханняно спадало на її плечі. А в її очах буяли блискавки, ніби там окрема атмосфера, яка переживала зараз бурю.
- О, явили сі...Я про них говорила.- ліниво відповіла біловолоса.
- Ти бісова дочка....ти розумієш, що мені прийшлося пережити, і через те, що ти покинула нас і поїхала у цю грьобану шкільну поїздку???
- Ну, та....
- А ти розумієш, що мене Домінік не слухається ніхріна?!? Ти подивись на це!!- показала рукою у ліву сторону від себе, генерал Мороку.
   Але там було пусто. Вона видно хотіла показати нас когось... Хах, але його там не було.
- Ну...прекрасне повітря... навіть дуже. Просомоктане киснем, вуглекислим газом, азотом і ще багато чим іншим....- помахала шаблею біловолоса, перераховуючи гази.
- Кхем, зараз.- вона витягла чорний смартфон і набрала номер.
- Алло? ЧОРТ ТЕБЕ ПОБЕРИ, ДЕ ЗАСТРЯГЛО????Я СКАЗАЛА ТОБІ ПІТИ ЗІ МНОЮ, ДЕ ТИ ВЕШТАЄШСЯ??? ВОНА ТЕБЕ НЕ ВБ'Є, ВАЛИ СЮДИ ЩОСЬ ПРИДУМАЄШ. І НЕЗАБУВАЙ, ЩО ЦЕ МИ МАЄМО ЇЇ ОБЛИТИ ЛАЙКОЮ!- Шендєн виключила розмову і поставила телефон у кишеню.- він зараз буде.
- А чого ви запізнились я розрахувала, що ви мали б появитися 10 секунд тому.- сказала Даїра.
- Ей, я тут як б....- сказала богиня страху.
- Та всім все одно, тебе кинули.- відрубала Даїра навіть не дивлячись на нашого ворога.
- Червону....руту....не шукай вечорами....бо є я!!-з'явився біля Шендєн із чорного круга рун, самий серйозний чоловік на світі.
У бібліотеці зависла велика пауза...
- Ти що молодість згадав?- подивилася на нього з коса біловолоса.
- Ось про що я хотіла і сказати.- показала на ще одного генерала Мороку, Шендєн.
І я зрозуміла, що проблема була не у тому, що хлопець співав пісні із своїм аранжуванням, а у тому що його щоки почервоніли він хитвася і усміхався  на всі 32, що робило його маніяком-алкашем.
- Народ, виключіть сонце, будь ласка!- скривився син смерті і чуть не впав.
- Та тут як б то його й нема....- відповів Тео.
- О волхви, я не зрозуміла.... ти що в мотлох ?- пішла до нього біловолоса, не ховаючи шаблю.
- Шені, воно мене вб'є!!- почав трусити за плече дочку грози, алкоголік.
- Я тебе не врятую.
- Так чого ти мене сюди приволо приводу приволокла!!!?!?!?- не міг виговорити складні слова Домінік.
- Показати результат безвідповідальності, бо вона втекла від своїх обов'язків.- спокійно говорила брюнетка, поки до них наближалася машина смерті.
- А це...можна обіграти.... ДАЇРА, СВОЛОТА  ТИ ТАКА, РОЗУМІЄШ, ЩО НАМ ПРИЙШЛОСЯ ПЕРЕДИ ПЕРНИ ПЕРЕЖИТИ!!!!?!?!?- закричав Домінік до біловолосої, яка вже була за три кроки від них.
- Оооо я прекрасно розумію, я все ж планую заздалегідь, а ось те, що ти мав напитися, входило у плани на ніч, коли мала б початися дискотека і фаєршоу у місті Мороку, але ти, зараза, вирішив, що ранок вечора мудріший.
- Шенічка, я не вмію їй протоди протистояти, коли я у такому стані !!- почав трусити знову за плече жінку, коли над ним повисло білосніжне лезо шаблі.
- Папа,-усміхнулася Даїра із смертоносним поглядом.- я дала обіцянку не вбивати істот із душею, але у тебе її нема, тому Асталавіста бейбі.)
- Тоооооочноо!- п'яно проспівав син смерті.
- .....?- нависла запитальна мовчанка.
- Ти обвинудадує обвинувачуєшся у тоому.... що ти образила мою честь назвавши, що там все засохло! Хоч там все буяє і цвіте!
- Ага бактерії гниття.- спокійно відрізала Даїра.
- Та хоч зараз я тобі...хоть тут покажу!!- почав розщепати ремінь син смерті.
- Ей, якщо ти зараз це зробиш воно реально зникне, бо ця шабля не побоїться відрізати твою принадність.- встала на мізинці біловолоса, щоб хоч якось наблизитись до лиця п'яниці, що робило ці грізні слова не такими вже й смертоносними.
- Але ти нас кинула і ми мали вошкатись із заміною, особливо на промові, бо до того моменту ми думали, що це ти.- сказала поряд Шендєн.
- Але якщо б я не пішла, ті двоє були б засохшими тілами.- відійшла біловолоса, бо намічалася серйозна розмова.
- Нічого б не було, якщо б ти не розказала їм про поїздку.- сказав Домінік.
- Ей, ти що протверезів, що логічно думаєш??- зиркнула біловолоса на нього злим поглядом.
- Ну хотя б  не так тупо як ти!
- Ей, я взагалі-то все розрахувала і всі мої плани збуваються!
- Знову ти ганяєшся за тим....-  зробив руколице Домінік.
- Я маю знати як повернути все на свою лінію! А ти бухаєш цілий час! Думаєш, я не знаю, що ти доливаєш, у паперовий кавовий стаканчик, вино?!?
- Та як так-то???
- А отак от!- показала йому середній палець біловолоса.
- Я тобі той палець зараз в одне місце засуну! Це моє життя і я роблю все що захочу!
- Цікаво куди ти палець цей засунеш?!
- Ось сюди!- і він повернув руку Даїри і засунув їй в рот.- ха-за-за-за, вдавися!
Біловолоса почала відкашлюватися і подивилася на алкоголіка поглядом, який точно не віщував нічого доброго.
- Тобі капець...
І з цими словами вона вдарила його із всієї сили у живіт ногою і  Домінік відлетів так само, як і богиня переляку, вдарившись об кришталеву стіну бібліотеки.
Син смерті бездиханно впав на землю.
- Бісиш.- повернулася Даїра, відкривши спину, але вона очікувала те, що Домінік зможе накинутися на неї, тому вона направила шаблю проти тої спиртової тушки.
Вони заклякли у секунді перед нанесенням удару як раптом:
- Таккккк Стопе, я вас звела тут, щоб ви обговорили все і вияснити хто винний у цьому святі, а ви тут, боги знають що зробили!-  опинилася між ними Шендєн, як суддя перед борцями на рингу.
- Добре... Домінік, розберися із своєю сестрою і ми маємо надати Мітсукі  медичну допомогу.- зітхнула біловолоса і сховала шаблю назад собі в плече.
-  А що з Мітсукі?- подивився Домінік на Даїру.- я її не бачу....
- Бо ти бляха набухався!! І твоя сестричка чуть не висмоктала кров у нашої дівчинки!
- Чекай... Стопе... тобто Мітсукі зараз на передсмертному одрі...?- хитався Домінік, намагаючись тверезо думати.
- Оплески Шерлоку Холмсу! Я змогла перерізати ниті, але все ж таки я не можу відновити всю її душу...- подивилася на мене біловолоса.
- Але якщо б вони не поїхали б у цю поїздку з Мітсукі все було б добре.- відповіла Шендєн.
- Ні... Лякливиця все одно б найшла її і боги знають де розташовані наші міста, а якщо б ці двоє не знали про шкільну поїздку Мітсукі б потягла Тео у місто Мороку, а там б проблем було б набагато більше, бо там все буяє нечістю...- спокійно сказала Даїра- тому, можна так сказати, я вбила двох зайців одним із яких був той, що ми обійшлись лиш богинею переляку. Але тут є моя помилка, що я допомагала пораненому охоронцеві, тому й запізнилася...
- Пораненому охоронцеві?-перепитала Шендєн.
- Та, але я йому дала води із озерця Життя і впевнившись, що рана затягується, сказала йому тікати звідси...
- Ех... все ж таки мені за своїх родичів відповідати.- зітхнув Домінік і погладив Даїру по голові.- Я розберуся, а ви з Шені перевезіть Мітсукі у місто Мороку.
- Але ти розумієш, що там багато негативної енергії і їй це буде додатковим навантаженням!- крикнула йому у слід біловолоса, бо той пішов до богині страху.
- Даїр, як не тобі знати, що після зєднування душ домінантна витягує енергію іншої, відаючи трошки своєї. Так ось тепер, прийдеться нам туго...- повернувся до неї син смерті, подарувавши холодний рубіновий погляд дівчині.- Ну що ж Ляка-бяка!!! Ми щось тобі мало уваги приділяємо... треба це виправити!- криво усміхнувся Дрмінік і хруснув пальцями у знак того, що зараз ця брюнетка получить по заслугам.
Шендєн і Даїра направились до нас.
- Мені все одно, що ти імторталіс, але і ти не зможеш втекти від Мари!!- прошипіла богиня страху.
- Ооооо хто тут у нас заговорив... боги як-то біль відчувають, тому я з легкістю можу перетворити твоє жалюгідне існування на тортури....
- Саме найгірше те, що він може керувати своєю свідомістю... навіть якщо й нажрався...- подивилася на нього Даїра, сівши біля нас.
- Даїр, пообіцяй, що Мітсукі буде жити.- почула я голос Тео заді мене.
- Агась, все ж таки ці слова мають стати реальністю: "Так, я маю"- хитро усміхнулася білокоса.
- А що до запитання чи я маю дівчину, я з тобою особисто у темному провулку поговорю..- процідив крізь зуби блондин, згадавши саму першу нашу розмову з "Катрін"
Я зрозуміла, Даїра спеціально запитала саме це у сина води. І я ручаюсь за те, що вона підтвердила «напис» у своєму шип-блокноті.
- Запамятайте ці слова: Є ті хто керують вами і вони можуть бути тими, хто найближче до вас. - подивилася діамантовими очима на нас білокура.
    Я напевно ніколи не зможу зрозуміти, що тут відбувається. Але мені здається, що я лиш головна героїня свого життя і поки що, другорядний персонаж у цьому світі. А вона, давним давно головна героїня, яка змінює всіх і створює правила цього світу.
- А нічо що ви дали п'яному битися із тою стервою? -поставив  дуже доречне питання Тео,
- Та ми якраз і думаємо як краще відати розчлененне тіло Лякливиці її матері.- відповіла Шені.
- Але точно ми  приклеїмо білий бантик до її голови.- відповіла Даїра.- Тео, а де рукавички, які вам давали при переході між світами ?
- Хе Хе тут є проблемка, вони у рюкзаку під нами.- відповів хлопець.
- Шені, ти маєш свої?-спитала біловолоса зрозумівши, що все втрачено.
- Ех, на... -  витягла із кишені пальто рукавички і дала їх у руки Даїри.
- Тео, дихни у них і вдінь.
- Нахріна?- не зрозумів процедуру Тео.
- Зроби що сказала і я все потім поясню, коли буде час.- відрубала біловолоса.
Тео відпустив руку від землі і водяний бар'єр перетворився на дві змії, які потім стали щитом, що захищав нас від ворога, який ще не був переможений.
Даїра підняла наді мною руки, розширюючи рукавичку, щоб син води зміг у неї дмухнути і вдягнути.
Зробивши процедуру відавання кусочку душі, Тео вдів рукавички.
-  Я тобі відам свої. - зняла із себе білокоса.
- А ти?-ледве прохрипіла я.
- Це не перший раз, коли я їх забуваю вдягнути, та я у кращій формі ніж ви двоє.- тепло усміхнулася дівчина і одягнула рукавички мені на руки.
- А чому я не маю дмухати?
- Я із раси світла тому "герметизація" вашими душами не обов'язкова.- пояснила Даїра, вставши на ноги і подивившись у сторону Домініка, який вже був за 10 метрів від богині.
- Ну, і як там Навія, Глуханя, і всі інші сетрички?- витягнув свою косу із плеча Домінік.
- Ти ж знаєш, що хворобливо....- криво усміхнулась жінка, теж стиснувши ще одну білосніжну косу, яку теж витягла, як попередню, із душі на своєму платі.
- Ха-ха дотепно.
- А сам як ти? Надіюсь, скоро здохнеш.- приготувалася до нападу богиня страху.
- Ну, головне не курити, а то точно хтось заляпається у моїй крові.
- Та мені здається, що я скоро змирюся з тим фактом, що ти маєш мати якусь шкідливу звичку!- відповіла Даїра і присіла, поставивши руку на землю.
Тео взяв мене на руки і піднявся.
- Ну що ж, До побачення, містер ла Морт.- накинулась Лякливиця на Домініка.- розберусь з тобою і відправляюсь у темну Навь по душі тих двох.
Зі стелі і з підлоги почали вириватися духи, які пронизливо кричали перед своїм страхом. Було чути задишку, плачі, були видні, сповнені жахом, лиця.
Я відчула, що Тео притиснув мене ближче до себе.
Від нього віяло хвоєю... лісовою свіжістю і запахом ручаю...
   Я зрозуміла ще одне.. я любила цих трьох, а особливо блондина, який мене терпів.
Але чомусь душі не пробивали нас, не оточували....
Краєчком ока я побачила, під
ногами Тео, світлі візерунки...
Я не змогла побачити, що за руна то була... але це точно була печать, яка захищала нас від темних душ.
- Шендєн, я не можу довго це робити! Відкривай портал у місто Мороку!- прокричала Даїра через шум новоприбулих гостей.
- Я тобі казала не командувати мною!- відгризлась Шені і тупнола ногою.
Під нами з'явилося три голубих сіджілуми і повіяло запахом душ, і сирістю. Картинка бібліотеки стала розмитою і я змогла побачити лиш спину Домініка, холодні леза зброї і божевільну усмішку генерала ла Морта.