З уст живих

Розділ 18: Смак сліз

Тео приніс мене у кімнату.
Від тоді, коли він захотів мене поцілувати, я не могла находитися в одному приміщенні з ним, тому що всі мої думки плуталися, і я тільки й думала, що буде, в сенсі романтики.
Поставивши мене на ліжко і ніжно вкривши ковдрою, він погладив мене по голові, і сів на стілець, що був справа.
Мені подобалось бути з ним, але я не була готова до якихось більших стосунків.... хоч їх серцем прагнула...
- Мітс....
- Нінініні я тебе не люблю, ми не можемо бути разом, і я не готова до великих стосунків! Мені страшно!!!!- перебила я його.
- Е...... ну, я не про це, просто твоя лямка  впала, і я хотів сказати, щоб ти поправила.... але дякую, що висказала свою думку, я більшу до тебе приставати не буду.
Хоч ці слова були спокійними і нормальними я розуміла, що можливо під ними ховалося серце, яке я напевно зараз розбила своїми тупими переконаннями.
Я знала, що любила його, але я ж кажу, я не готова...
- А... ясно... ті перші слова...забудь їх, вони були з дуру сказані... але я справді не готова.
- Ну та, ти ж ще у мене маленька.-усміхнувся він.
Напевно, все ж таки, я не розбила йому серце, бо він міцний горішок, судячи з такої швидкої відповіді.
- Такс, я найшла запаси води із озерця, іще думаю, можна було б тобі вколоти це.- показала мені золоту рідину у флакончику Даїра, яка щойно зайшла до нас.
- Але це ж твої вітаміни...- подивилася я не довіриливо на пляшечку.
- Ну та... але це -як б то сказати -супер ліки.
- До речі, що вони роблять?
- Ну, вони потужніші за воду із озера, бо не лишають біль, але для мене вони діють як... ну як б то вони підтримують мій вигляд. Ну і трошки поліпшують моє самопочуття.
- Роблять тебе  реальною?-зрозуміла я.
- Фактично та...Ну, Окі приступимо, все ж таки вмерти я тобі не дам!- витягла шприц дівчина.
- Але чекай, якщо я здохну, то я зможу стати такою як ти!- попятилась я назад на ліжку.
- А ні, ніфіга, так тільки я змогла! Мертві мають бути у підземному царстві!-викинула упаковку від уколу дівчина і переді мною зблиснула голка.
- Тео, я боюся уколів будь ласка рятуй!- почала я трусити за плечі хлопця, який брав пачку медичних спиртових салфеток.
- Тео, тримай її ща буде м'ясо.- пшикнула у гору шприцом біловолоса, вивівши лишнє повітря із медичного інструменту.
Вона божевільно усміхнулась і наблизилась до мого зап'ястя.
- Але ти ж її вживаєш з їжею, чому я так не можу?-  попробувала я трохи ще пожити на цьому світі.
- Ну, по-перше, у мене крові немає, тому, лиш залишається -як б то сказати- вливати у середину, бо транспортуючої рідини я не маю. І ця рідина заміне у твоїй крові "отруту" типу своєю присутністю вижине ту дрянь у вигляді подаруночку. Але якщо хочеш, ми можемо поставити просту клізму-хороша штучка.
- Ні-ні, я стримаюсь від такої щедрої пропозиції
Я відчула як хтось  розтирає на моїй руці холодну рідину і запах медичнного спирту.
Тео тримав у руках медичну спиртову салфетку і дезінфікував мою шкіру, щоб біловолоса зробила укол.
Зрадник.
- До речі, завжди хотів запитатися, ось Лякливиця була людського зросту, а ось ти, коли йшла на промові, була зростом у 3 метри, як так то? Зріст збільшує ця рідина?- зрозумів, що мені потрібна допомога у розтягування часу, Тео, але очевидно він працював на Даїру.
- Ну, по-перше всі боги  смертного росту, але якщо захочуть вони можуть збільшуватися, це по бажанню, тому це все побічна дія ліків. - відповіла вона.
- Чекай, а чим зв'язані  ті ліки і боги??- спитав Тео.
Дівчина усміхнулася, але не відповіла.
- А можна, я теж поставлю питання не зовсім коректне... біле волосся і дивний колір очей, це через те, що ти.... мертва?
- Та ні...колір волосся залежить від якої я раси, тобто я із раси Світла, а очі це колір моєї сили...  Слухай, дай мені нарешті вколоти тобі цю штуку! Хитре, яке найшлось.
- Теотусікккк!!!- знову я почала трусити хлопця.
- Пробач, але тобі буде краще тому я не буду втручатись.
- Але я боюсь уколів!!!
- Я тебе потримаю за руку, добре?
- Ні!!!! Не доп....
Тео присунув мене до себе і поцілував. Я розслабилась і не замітила, як під мою шкіру прослизнула голка шприца.
Я відчула емоції, як сіль із цукром.
Ніжний поцілунок перебивав фізичний біль. Він тривав тільки п'ять секунд, коли мені вели лікарство, і полили рану цілющою водою.
Що я могла сказати на це...
Я була у ступорі, тому не підтримувала поцілунок. У мене було тисячі думок чи я охайна, чи причесана. Моя голова була заповнена різними дівчачими переживаннями.
Я відчула, що по моєму тілу пронеслося щось холодне знявши біль і нудоту.
- Пробач, ти попередила, що не готова до стосунків, але як я міг ще заткнути тебе?- відхилився блондин і спокійно сказав ці слова.
- Ну, що ж Мітсукі, ти ванну приймати не можеш, і бинти без нас не знімай.- викинула шприц у смітник біля дверей, Даїра.
- Д-добре....
- А іще, до нас на сніданок прийдуть гості, тому можете ще поспати шість годинок. Разом.- усміхнулася вона і швидко вийшла з кімнати, тому моя подушка вдарилась об закриті двері, і впала на підлогу.
- Добре я спати....-  сказала я лягнувши  на ліжко, хоч  зовсім не хотіла цього робити.
- Тут є балкон, з якого видно ціле місто....і якщо чесно воно офігенне. - сказав Тео, вставши.
-  Я рада
- Ти образилася за те? Укол був тільки для твого блага, а поцілунок від чистого серця, не розумію що тут поганого
- Бо ти не попередив!
- І мій розум не попереджав мене, що я полюблю, такщо ми квити
- Ніфіга!
- Ну тоді на!- він кинув у мене подушку, яку я кинула у Даїру
- Ах ти сволоч!- взяла я той знаряд, і кинула в нього, але він ухилився і подушка попала у вазонок.
По кімнаті рознісся гуркіт. Пальма була першою жертвою нашої війни.
- Це ж дім Домініка...так?- перевела я погляд на Тео від трупа рослини, який розпростерся на підлозі із залишками горшка.
- Ага... Чур не я прибираю!
- Ете.- сказала я, приставши і взявши за шиворот небіжчика, який вже направився до дверей. 
І відбулась розправа.