Розділ 14: Храм Мудрості

505 39 8
                                    


Ми обоє не могли зрозуміти одне... хто така богиня?
Ніхто у цьому місті не міг розгадати цю загадку, і  навіть, сама Даїра не знає, хто вона така.
Вона актриса, яка грає богиню для підтримання миру? Богиня - це звання? Богиня насправді іморталіс? Але це не можливо фізично... А якщо цей запис лиш слова до вистави або ще чогось? Але чого тоді їх  ставити на пароль ?
Я хотіла викинути свій мозок, бо він поступово нагрівався, як чайник і починав кипіти від розплутування цього клубка. А іще, у мене складалося таке дивне враження.... таке відчуття, ніби ключ, який розгадає цю загадку, перед моїм носом від самого початку...
Я хотіла найти Даїру і випитати у неї все... вона має розказати і  Домінік теж  має це зробити. Я не лишу їх у спокою,  поки не випитаю все, що вони знають. А саме те, що найбільше мене нервувало і хотіло викинути мене з автобуса, що заді нас їде біловолоса. Що всі відповіді поряд...якщо вона знає їх.
У автобусі  дітям включили український сучасний мультфільм, тому тут царювала, для мене, японська озвучка.
Малявки таращилися у телевізор, а підлітки у телефони  із навушниками.
Я подивилася ще раз на текст. Чому я його зрозуміла? І що  це за мова? Руни ж текст не перекладають...
І знову й знову тисячі питань, які мене просто вбивали....
- Я думав, що Даїра могла б бути богинею...якщо алкаш генерал, то чому б ідіотка не могла б мати божественну кров?Але ці слова, що вона стомлена бути богинею...-порушив мовчанку син води забравши з моїх рук смартфон.
- Тео, і що це значить?-подивилася я питальним поглядом на нього.
Хлопець похитав головою.
- Я й сам не знаю... Коли ми зупинимося, мені всеодно, але ми мусимо знайти Даїру і випитати все.
- А якщо вона сама не знає?
- Тоді, у Домініка, коли приїдем у місто Мороку. Як ж мене бісить загадки, на які важко відповісти!-вдарив себе по нозі, Тео.
Ми говорили тихо, щоб не привертати увагу до нашої балаканини. І ніхто не знав, що наша розмова не була простою дитячою забавкою.
- Значить так: богиня  - це лиш звання?-почала підсумовувати наші знання,я.
- Та
- І Даїра, напевно, одна із тих хто грає її роль.
- Але саме цікаве те, коли саме вона грає цю роль? Коли богиня виступала по телевізорі біловолоса сиділа поряд із нами. Тобто грала богиню, якась інша дівчина. -подивився на мене Тео.
- Ну, а  тоді хто був на місці богині, коли вона виступала зранку? Даїра якраз побігла здавати документи тоді.- згадала я.
- Можливо, вона нас обманула, бо прийшла вона вчасно з Домініком після цього всього. А син смерті цілий час був поряд з богинею.
-  Тобто те, що вона грає роль богині, припустимо? А що тоді те, що вона вживає у їжу?
- Напевно те, що збільшує ріст
- Ну та... але  вона вживає то часто. Навіть тоді, коли вона не грає богиню. -зауважила я.
- Значить, напевно це щось  інше, але збільшення росту не відміняється.
- А запах душі...той неповторний аромат? Вони не могли його підробити. Це не реально. Тобто богиня можливо справжня!-подивилася я на нього.
- Або той одяг справжнього божества, тому він і пропахся їхнім запахом.-висунув теорію Тео.
- Ну це можливо.
- Саме буде смішне те, коли  ми взнаємо відповідь, яка зовсім не подібна на наші теорії.-відкинувся на спинку крісла син води.
- Але богиня могла б бути іморталісом, просто назвати себе із раси богів і все. Звісно, дати не співпадають, тому що перший іморталіс народився 1345...
- Так все харе, не заплутуйся ще більше. Ми точно знаємо, що справжньої богині  із раси богів не існує. Або вона існувала. Судячи її слів на промові:  "...вам треба лиш знати, що я є або була"
- Але ці слова... " " Просто хочеться вбити, вбити себе. Свою пустоту. Те що ти винен у всьому і у своїй смерті..." Такі гіркі...
- Як кажуть... самі веселі люди, самі сумні всередині. І це правда. -склав руки на грудях син води і втупився у свої ноги.
- Я хочу з нею поговорити...
- А якщо її немає у другому автобусі?Якщо вона зараз під маскою богині?-перевів погляд на мене син води.
- Тео... там ж є ще нотатки попробуй в них зайти можливо там щось буде?-проігнорувала я його.
- На сьогодні досить Мітсукі..
- Тоді я сама.- почала я обшукувати поглядом кишені сина води.-О!
Я замітила форму телефона у передній кишені джинсів. І потяглася до нього.
Тео різко перехопив мою руку, а іншою забрав смартфон. Пристав і  поставив мобілку собі у задню кишеню джинсів.
- Давай ми насолодимося мультфільмом.-усміхнувся блондин.
- Ах ти мразь!
Він знав, що я не полізу туди і це мене бісило. Добре,  і так він ні куди не діниться.
Я подивилася на телевізор і мене зацікавив мультик, тому я розслабилась і сперлися  на спинку крісло-диванчику.
Мульт був про принцесу, яку викрав чаклун і її мав врятувати богатир. Українські вишиванки, музика, стиль.
Мені одним словом сподобалось.
Потім після зомбування телевізором, вчителька взяла мікрофон і  по автобусу розрісся її строгий голос.
- Ви знаєте, що місто Життя засновано у місті Богуслав,  а от місто мороку у Києві на "Лисій горі"-це колишнє місце де збиралися язичники  і тепер там збираються неоязичники, тобто деякі смертні відновлюють старослов'янську віру... А ще, ви маленькі і всю історію цього місця не подужаєте, тому запам'ятайте тільки те, що я вам зараз кажу. Місто Мороку було засновано пізніше нашого міста у 1098 році. І засновником був Князь Оримир - син Чорнобога, який започаткував династію і останнім правителем став князь Діян.
- Так узагальнено розказують.. через те, що тут всі малявки...-пробурчав Тео.
- Сіджілум, який з'єднує два світи, знаходиться у Києві на "Лисій горі". Так само як і наше місто у Богуславі. У столицю ми доїдемо за 2 години, тому не  розслабляйтеся. А іще, в нас же шкільна поїздка, тому, за рішенням ваших батьків і ради вчителів, ми їдемо ще на екскурсію у бібліотеку Ярослава Мудрого. - повідомила нам вчителька у мікрофон.
-  Здається, що про цю  бібліотеку йшлось у підручнику по  Всесвітній історії. Звісно про неї було два речення у темі "Східні слов'яни", але там йшлось про те, що вона згоріла...-почав шукати Тео у телефоні Даїри інформацію, щоб підтвердити свої слова.
У вчительки слух, як у кішки, бо вона почула такі тихі слова з іншого кінця автобуса. І криво усміхнувшись сказала:
- Смертні мають різні версії, що сталося з бібліотекою, але вони точно знають,  що книжок більше не існує, наприклад 1240 після спалення Києва ханом Батиєм, та й смертні вважають, що після цього, деякі вцілілі літописи  з бібліотеки Мудрого  рознеслися  по іншим "домам книг" Можливо, якісь книжки із Софії були переміщені у Києво-Печерський монастир, тому що Павло Алеппський 1653 року писав, що у Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й літописів, яким не менше 500 років, проте ця бібліотека згоріла  1718 року, і тепер смертним неможливо визначити, які книжки із Софіївського собору були  в ній. Одним словом, до смертних ці рукописи не дойшли. А ви знаєте чому? Тому, що ми перенесли бібліотеку Ярослава Мудрого на  межу світів, тому смертні не можуть її бачити. Але наша влада не пояснювала, нащо ми скриваємо бібліотеку від смертних... можливо через те, щоб зберегти пам'ятку нашого минулого, бо смертні все нищать, не думаючи про своє майбутнє...І якщо б ми не сховали ці книги, версії смертних стали б реальністю.
- Тобто 1000-літні рукописи збереглися?-спитав Тео.
- А як же. Ви ж старші мали б знати. Це ж розказуєтся на історії міст і на українській літературі.-подивилася вона на блондина.
- Тоді вчителька не прийшла і ми перескочили цю тему.-усміхнувся Тео.
Як він може придумувати такий точний обман, так швидко???
Я як завжди була вибита з колії від його психологічних маневрів.
Але я теж щось читала про це... "навіть не знаю" чому я потягнулася до всесвітньої історії і мене зацікавили слов'яни, можливо через те,  що я підсвідомо знала, що це моє коріння.
І коли я гортала книжку і справді наткнулися на діяльність одного відомого князя, який започаткував першу бібліотеку і   у Софії Київській.
Чомусь я запам'ятала саме цю інформацію...
Напевно пройшла година нашої "веселої" поїздки.
Ми зупинилися на заправці і всі діти виходили на вулицю.
Позітхнувши, я встал,  і направилась до виходу із сірою масою, нічого не сказавши блондину,  бо зараз ми мусили закінчити одне дільце.
Після години сидіння, всі мої кінцівки стогнали і я себе відчувала кашою.
Ми припаркувалися поряд із заправкою, тому тут було багато інших подорожуючих машин до столиці. Чорні, червоні, сірі і білі- машинки стояли із українськими номерами чекаючи своїх господарів із кафе або вбиральні.
- Так, хто хоче у туалет, ідем зі мною, а  інші чекають тут разом із старшою групою!- повідомила пані вчителька.
І якраз під'їхав другий автобус і припаркувався поряд із нашим. Через хвилин десять із дверей автобуса вилилася негативна енергія. Підлітки із пакетами для блювоти і нудними виразами обличча, вийшли на цей світ.
Я почала дивитися на їхні маківки шукаючи біле волосся, але там були всі відтінки русого і кольори веселки, окрім того, який мені був потрібний.
Пляма ненависті до правил цього світу обережно, не спішучи, злилася з нашою групою тролів.
Поки бажаючі не пішли в туалет, я пішла до групи моїх супутників.
Я шукала її. Шукала ту, хто видавав себе іншою.
Обійшовши всіх,  я зустрілася поглядом з Тео, який підійшов до групи дівчат. Він проігнорував їхні подальші слова і усмішки, і підійшов до мене.
- Мені сказали, що була така дівчинка з білим волоссям, але вона дуже була тихенькою і сиділа на останній парті. І ні з ким не здружувалась.
- Думаю, така поведінка на неї не змахує...і все ж таки, напевно, є і інші люди з білим волоссям.
- Але якщо так, то вона не вчилася в школі. Та й якщо її тут немає, то вона зараз під білою маскою.
- І кожне її слово було обманом.
- Якщо б ми зразу поїхали у місто мороку... Але знаєш...я тут подумав... таке враження, ніби це все сплановано...
- Бо ми не могли обоє просто так запам'ятати інформацію про якусь бібліотеку. Все ж таких історій купа..
- А ми звернули увагу саме на неї..-закінчив Тео.

З уст живихWhere stories live. Discover now