Пролог

4.8K 163 21
                                    



Еххх..... ці відчуття... ніби як вчора. Запах напівсолодкого вина.. Запах дерева, який тебе повертає у минуле, змушує тебе згадати приємні посиденьки з друзями, гучні свята, розмови за келихом вина... Людина, яка не була у тихих забігайлівках,  не відчувала цих емоцій - не відчувала  заспокоєння дорослої душі.
Старий паб, який полюбляла інетелегенція цього міста, тихо поскрипував своїм нутром. Начищені кришталеві келихи переливалися теплим сяйвом у світлі вінтажних ламп. Тихо линула джазова мелодія. Хтось, й справді, хотів розповісти своє минуле за допомогою саксофона...
- Налийте мені ще скляночку.... - тихо із якимось ентузіазмом сказала жінка.
Вона сиділа за стійкою для випивки і мугикала собі мелодію в такт саксофону, друкуючи свої думки на комп'ютері.
Дама була вбрана у прості потерті джинси і в голубу поношену футболку. Її русяві кучері неслухняно спадали їй на очі, заважаючи бачити екран. Гостя раз у раз попрявляла свої пасма, але все марно.
- Прошу, мадам.. - старий барист із теплою усмішкою простягнув їй замовлення.
Жінка щиро подякувала.
Вино розливалося теплими кольорами. Пані подивилась у келих, ніби вишукувала заховану перлину. Після довгого споглядання вона все ж таки наважилася зробити маленький ковток, солодко розтягуючи задоволення.
Леді не встигла розібратися у щойно набутих емоціях як її перервала дівчина, яка різко і швидко приземлилася на стілець, що стояв біля жінки.
- Добрий день! Ви мене викликали?.... - поспішно сказало дівчисько, роблячи швидкі і не голубокі вдихи і видихи.
Видно, вона запізнювалася на цю зустріч, тому їй не залишалося нічого іншого як брати свої ноги в руки.
Сама дівчина ніби говорила своїм виглядом: " Мені все одно на вашу думку, але це мій характер"
На новоспеченій гості була чорна коротка шкіряна спідниця і біла майка з вирізом на грудях, яку хоч якось, але прикривала ворона шкіряна куртка. Красиві бурштинові очі говорили про добро у серці їхньої господині.  Але під прикметником «бурштинові» мається на увазі не очі кольору літнього меду та золотої обручки на пальчику тендітної дами, вони швидше були як розпечена лава із якимось поодиноким холодним голубоватим вогником.
У панни було амбре: воронна маківка техенько переходила у яскравіший і яскравіший рудий колір. Волосся було завивесте у кінцях, тому виглядало, як обернене до низу вогнище.
Війшовши  в лінивий і спокійний стан, який завжди викликає паб, жінка промовила:
- Так. Мені потрібна твоя допомога.. Можливо ти щось замовиш?
- Ні, дякую, не сьогодні... так, що від мене потрібно?-відповіла дівчина.
- А де твій хлопець?
Дівчина легенько почервоніла, почувши такі слова.
- Він підійде пізніше.
- Добре. Тоді давай почнемо. Тільки спершу прочитай те, що я написала як початок книги.
Жінка повернула екран ноутбука і показала своїй співрозмовниці текст:
" Чи не замислювалися ви, що через вашу  уяву можуть існувати різні дивовижні істоти, ідеальні люди, ваш окремий світ? Так ось, всі діти вашої фантазії існують, виживають, захищають. І це все почалося навіть не зараз, а у далекому минулому. Люди вірили, що боги створили їх і цей світ. Так вони пояснювали різні природні явища як життя або буття ідеальних. І саме через непохитну віру смертних нематеріальні істоти отримали плоть і кров.
Ми знову й знову, починаємо створювати різні світи, історії, які народжуються і помирають. Всі персонажі живуть поряд, вони є нами і повністю залежать від нас.
  А тепер загалом, про що я хотіла розповісти: я хочу розказати історію, про дітей мертвих релігій. Про те, як вони борються із  собою, своєю любов'ю, минулим і теперішнім.  І я тільки розкажу початок, тільки поверхню цієї заплутаної історії. І почула я її, з уст живих."
- Ну і як?- спитала жінка, а у її очах сяяла допитливість.
- Я не можу судити думки митця.. бо я вже маю плачевний досвід, - мило засміялася дівчина.
- Ех... ну добре. Все ж таки дальше залежить від твоєї розповіді. Не могла б ти мені розказати все у детальях і бажано, щоб ти приправила все своїми реальними емоціями?- жінка повернула свій ноутбук до себе, підготувавшись переносити почуту розповідь у електронний варіант.
- А з чого саме мені розпочати?
- Від тоді, коли ти зустріла Смерть.
-  Оу... думаю, це застаріле його прізвисько. Ну що ж, все почалось з того...

З уст живихWhere stories live. Discover now